У Великому Кучурові – свій Солов’яненко

Коли у неділю, 21 травня, одинадцятикласник з Великого Кучурова Віктор Мельник заспівав на "Шансі", у присутніх був шок. "Хлопець заспівав, як Солов’яненко. Складалося враження, що на сцені досвідчений співак, – розповів ведучий "Шансу" Кузьма Скрябін. – Заплющуєш очі – ніби співає не він, а розплющуєш – хлопець, якому Господь дав такий талант".
У неділю Віктора на "Інтері" побачила вся Україна. Сумнівів не залишилося: Великий Кучурів може пишатися – він дав світові справжній талант.
Викладач Віктора Лідія Гакман розповіла, що таких учнів ще не мала – такі співаки народжуються раз на 100 років. До того ж хлопець не закінчував музичної школи і вивчив нотну грамоту всього півтора року тому.
Хлопця хвалять у Великому Кучурові усі – від голови сільради до однокласників. Односельчани розповідали, який він вихований, порядний. Вчить італійську мову, захоплюється комп’ютером.
Зараз Віктор Мельник у Києві – на зйомках гала-концерту "Шанс-6", але погодився дати інтерв’ю "МБ" по телефону.
– Хто порадив тобі поїхати на "Караоке"?
– Сам вирішив. Захотілося випробувати свої можливості.
– Телеглядачі, які дивилися програму, помітили, що до капелюха твоєї суперниці хтось вкинув пачку грошей. Ви ж поїхали лише з батьком, але таки перемогли, і всі аплодували вам... Дівчина образилася страшенно...
– Це правда. Я бачив цілу пачку грошей у неї в капелюсі. Тато кинув мені 50 гривень.
Дівчину Кондратюк, як і обіцяв, запросив на наступне "Караоке", яке покажуть у неділю.
– Зйомки на "Шансі" – серйозне випробовування?
– Мені усе сподобалося. Було легко. Мені дуже допоміг створити настрій Володимир Гришко. День був чудовий. Щоправда, до камер я не звик. Я їх не боюся, але на обличчі видно, що вони поряд – я червонію.
Наталка Могилевська теж дуже допомогла мені. Вона хотіла, щоби я більше відкрився.
– Розповідають, що ти почав займатися музикою лише півтора року тому, а до того навіть не знав нотної грамоти...
– Я співав у церковному хорі. Ходив до церкви і вслухався, як співають. Намагався скопіювати. Виходило дуже голосно. Було негарно, бо то був крик, я виробляв потужність звуку. Потім потроху почало щось вдаватися.
Пішов у "Юність Буковини". Мене направили до студії академічного співу, почав займатися з викладачем. Займаюся по годині двічі на тиждень. Щоправда, іноді так захоплюємося, що заняття триває довше.
– Звідки ж такий надзвичайний голос, це спадкове?
– Професійно у нас ніхто не займався музикою. По татовій лінії усі мали гарні голоси, брали участь у самодіяльності. Але можливості розвивати таланти не було, бо родина була багатодітною.