Коментар тижня від Василя КОЖЕЛЯНКА

Ті, останні з демократичних романтиків у світі, що відчували певний дискомфорт від нібито протиприродного зближення бушівських демократичних США і путінської авторитарної Росії, можуть зітхнути з полегшенням. "Медовий місяць", тривалістю понад шість років, схоже, закінчується. Почесний гість саміту ющенківсько-саакашвілівської Спільноти демократичного вибору у Вільнюсі віце-президент США Д. Чейні висловив нарешті те, що давно бентежило вашингтонський істеблішмент, але чого не могла вимовити мила Кондоліза Райс. Так от, США вкрай стурбовані порушенням прав людини, недотриманням норм демократії та утисками свободи слова в Російській Федерації, але найбільше – тим, що Росія використовує своє монопольне володіння енергоносіями для політичного тиску на своїх демократичних сусідів. Малося на увазі передусім Україну та Грузію. За своїм резонансом та можливими наслідками цей виступ Д. Чейні відразу ж почали порівнювати зі знаменитою промовою екс-прем’єра Великої Британії В. Черчілля 1946 року в університетському містечку Фултоні (США), яка фактично поклала початок холодній війні між Заходом та СРСР і ввела у міжнародний обіг термін "залізна завіса". Російське МЗС зреагувало миттєво і нервово – дало "гідну відсіч" і оголосило чейнівську інвективу "втручанням у внутрішні справи". Прикметно, що засудив американського віце-президента і підтримав рідний уряд такий великий демократ, як Михаїл Горбачов. Американська сторона вустами чиновника з прес-служби Держдепу відповіла, що пан Чейні нічого нового не сказав, бо США, мовляв, давно вже непокоїть згортання демократії у РФ і російська т. зв. "нафтогазова силова дипломатія". Отож, невже нова холодна війна? Не чекаючи відповіді на це питання, частково причетні до ексцесу Україна і Грузія активізувалися, до того ж на одному чітко визначеному боці. Грузія оголосила, що збирається вийти із СНД і закликає до цього Україну (розпочалися консультації), а Україна, за словами президента В. Ющенка, вже буде визначатися, куди їй іти – на Схід чи на Захід. А щоби не було якихось двозначностей на цю тему, міністр ЗС Б. Тарасюк оголосив, що Україна підтримає військові зусилля НАТО в Афганістані. (Якщо цей дипломатичний евфемізм якимось чином матеріалізується у другий похід солдатів-українців у Афганістан, то це буде помилка рівноцінна нападу США на Ірак.)
Але, на жаль, сьогодні велику світову політику визначають не Україна з Грузією, тому варто з’ясувати, що сталося у тому Вільнюсі – другий Фултон і початок нової холодної війни чи те, що можна визначити відомою російською приказкою: "Милые бранятся – только тешатся". Це прояснить не те, вийдуть чи не вийдуть Україна з Грузією із СНД, а те, приїде чи ні, як до цього закликає сенатор Дж. Маккейн, президент США Дж. Буш влітку до Санкт-Петербурга на саміт групи G8 (великої вісімки), у якій тепер головує Росія. А якщо приїде, то як? Чи здійснить перед тим обіцяний візит до Києва (що буде розцінено, як неповагу до Росії й особисто до Путіна), чи – ні (що вкаже Україні на її третьорядне місце у системі зовнішньополітичних пріоритетів США).
Якщо виступ Д. Чейні у Вільнюсі таки виявиться "Фултоном" і між США та Росією розпочнеться холодна війна, перед Україною відкривається перспектива стати помітним гравцем у цій новій геополітичній ситуації.
Якщо ж виступ Д. Чейні – це така легка стимуляція, аби змусити Росію допомогти США розбомбити Іран, то Україна вкотре стане дрібною розмінною монетою у великій грі.