Коментар тижня від Василя КОЖЕЛЯНКА

Тепер, коли Україною ходять туди-сюди трудящі з червоними прапорами, є нагода згадати такого собі Володимира Ілліча Леніна (до речі, певна частина наших молодих громадян уже не знає, що це за один, якщо, звичайно, не рахувати "Леніна"-двійника, присутнього на мітингах лівих за гарної погоди), який учив, що головне питання – це питання про владу. Отож про неї, рідну, для декого.
Наразі ситуація в українській владі складається, як між вовком і собакою. Стара Верховна Рада вже розійшлася (зворушливе, треба сказати, видовище, дехто із уже колишніх нардепів плакав), нова ще не зійшлася. Зате вже позбиралося на свої перші сесії чимало обласних, районних, міських рад у регіонах. І, користуючись тим, що старшим товаришам у Києві не до них, ревно взялися до роботи. Найцікавіше, як водиться, було у київському міні-парламенті – депутати Київради билися не гірше, ніж їхні колеги з ВРУ. Та то таке: тут побилися, там пішли у буфет миритися, але те, що там утворилася коаліція, – знаково. Бо об’єдналися "Наша Україна" з Партією регіонів (невже перша ластівка?), ну і, звичайно, блок мера Черновецького. Юлія Тимошенко дала цьому утворенню суто національну українську, в чомусь навіть архетипну назву – КНУР (коаліція нашоукраїнців і регіоналів).
А у східних областях і Криму депутати обласних і міських рад, зважаючи на те, що добробут і побут своїх виборців вже піднято на запаморочливу висоту, взялися до своєї улюбленої справи: надавати російській мові офіційного статусу. Виправдання – Україна свого часу з великого розуму підписала Хартію регіональних мов. А тут ще з півдесятка губернаторів чи у відставках чи у відпустках. Отож, як учив згаданий Ленін: "Вся влада – Радам!", перепрошую, "Вся власть – Советам!" А оскільки більшість облрад України контролюють бютівці і регіонали, то, зрозуміло, будь-якому не їхньому, призначеному Президентом губернаторові буде не з медом. Таким чином половину України реально буде контролювати опозиція, незалежно хто цією опозицією буде – БЮТ чи ПР. Якщо прем’єром стане Юлія Тимошенко, проти неї буде Схід, Південь і Крим, якщо – Янукович, його не підтримає Центр і Захід, а якщо прем’єром оберуть якогось нашоукраїнця, йому тихою сапою будуть шкодити всі регіони, крім кількох західних областей.
Зате у президента Ющенка ситуація зовсім інша. Якщо прем’єром залишиться Єхануров, Ющенко збереже реальну владу і далі керуватиме Україною, як уміє. Якщо стане Юлія Тимошенко, то вони з Президентом будуть постійно перетягувати повноваження, тут, як і за першого прем’єрування пані Тимошенко, певну роль відіграватимуть "любі друзі". Якщо ж у крісло прем’єра ще раз сяде Янукович, то вже сповна, в т.ч. за допомогою російського газу, зуміє використати весь потенціал цієї сумнівної конституційної реформи, яку політолог Вадим Карасьов назвав "уродцем", бо це вже не президентська, але ще не парламентська республіка. Президент Ющенко отримає почесну роль англійської королеви. І це не найгірший варіант, хоча б тому, що королеви довго живуть. Ось Єлизавета Друга нещодавно відсвяткувала своє вісімдесятиліття, чого ми щиро бажаємо і нашому Вікторові Андрійовичу.