Коментар тижня від Василя КОЖЕЛЯНКА

Позаяк писати про вибори вже немає жодного сенсу (соціальні психологи зазначають, що процес реальної політики тимчасово припинився, а натомість розпочалася кульмінаційна фаза політичного театру), тож спробуємо вести мову про серйозне, важливе і по можливості глобальне. Наприклад, про експорт демократії.
Демократія, яка, починаючи десь із середини минулого століття, стала вигідним експортним товаром, має переважно т. зв. англо-саксонський характер, що, на відміну від умовної французької моделі, передбачає пріоритет індивіда і приватного інтересу над масами й інтересами колективними. Тобто основна засада лібералізму "права людини" стоїть вище за волю демократичної більшості. Усе це, звичайно, – на папері, себто в ідеалі, а на практиці в країнах переможної демократії – як вийде. Зате на експорт пропонується саме та ідеальна модель з доведеними до абсурду політкоректністю, гендерною рівністю, правами різноманітних меншин тощо. На практиці же знову все не так: нації зі своїми віковими самобутніми культурами й етичними стандартами, обрані на ролі рецепієнтів ліберальних цінностей, не завжди готові їх засвоювати, тоді Захід на чолі з побожними миролюбними безкорисливими Сполученими штатами вмовляє їх за допомогою крилатих ракет і авіаційних бомб. Як оце Сербію, Афганістан, Ірак порівняно нещодавно. Або у ХІХ ст. Британія (ще без США) – індійський субконтинент. Щоправда, тоді засобами переконання були штуцерні гвинтівки і гармати шрапнельного бою. Тоді взагалі часи були романтичні, тож англійський поет Р. Кіплінг переконував своїх читачів, що, мовляв, це є таким собі дуже шляхетним тягарем білої людини.
Із занепадом Британської імперії цей тягар добровільно перебрали на себе США. Займаючись цим прибутковим експортом (ліберальної демократії, якщо хто забув), США не гребують відомою інструкцією знаменитого гангстера Аль Капоне, що за допомогою доброго слова і револьвера можна досягнути значно більше, ніж за допомогою лише самого доброго слова.
Задля справедливості слід зазначити, що інколи експорт демократії давав позитивні результати (Німеччина, Японія, Італія), але в багатьох інших випадках це призводило до значних людських жертв, громадянських війн, дезінтеграції державних утворень і зрештою встановлення диктаторських режимів як останнього засобу стабілізації. Увесь цей набір (крім останнього пункту, який втім можна прогнозувати на преспективу) спостерігається у нинішньому Іраку. У країнах колишнього СРСР внаслідок некритичного засвоєння ліберальних цінностей і норм парламентської демократії у 90-х рр. ХХ ст. встановилися наскрізь корумповані, олігархічні, соціально несправедливі режими зі спотвореною перевернутою пірамідою суспільних цінностей, де нагорі замість суспільно-корисної праці опинилося особисто-корисне споживання. На експорт Заходом демократії нові незалежні держави відповіли експортом енергоносіїв, робочої сили і сучасних "бананів" – продукції металургійної та хімічної промисловості. Це наш тягар білої (помітно розбавленої інтернаціоналізмом) людини.
Головне, аби не склалося враження, що тут хтось проти демократії як такої. Зокрема в Україні. У нас є давні й добрі традиції народовладдя: віче за князівської доби, ради в епоху козаччини, вибори всією громадою війтів, отаманів, бургомістрів... Така демократія визрівала із суспільних надр протягом тривалого історичного часу. А ось що принесе нам ця різноманітна за формою і єдина за змістом багатопартійність, дізнаємося вже невдовзі.