У моду входить генетичний допінг?

Нова допінгова ера, схоже, настає у спортивному світі. Як стверджують фахівці, "убога епоха", коли олімпійців "видавали" аналізи сечі і крові, закінчилася. Більше жодних стероїдів і гормонів. Майбутнє – за генною інженерією.
Щоправда, до недавнього часу вважалося, що це майбутнє настане не раніше 2008 року. Зокрема, у грудні минулого року керівник Всесвітнього антидопінгового агентства Дік Паунд засумнівався в тому, що на Іграх в Турині застосовуватиметься генетичний допінг. Водночас він зазначив, що до Олімпіади в Пекіні загроза розповсюдження нового покоління заборонених препаратів цілком реальна.
Вже є три гени,
які будуть використовувати спортсмени
Але, схоже, нові способи поліпшення спортивних показників розповсюджуються швидше, ніж припускали борці за "чистий" спорт. За декілька днів до Олімпіади одного німецького тренера, який вже проходить у справі про вживання "традиційного" допінгу, було впіймано ще й у використанні генетичного препарату. У комп’ютері Томаса Спрінгштейна було виявлено лист, в якому він скаржиться на те, що репоксиген стало важко придбати. Тренер також квапить постачальника з доставкою репоксигена, бажаючи отримати його до Різдва. Якщо факт застосування Спрінгштейном генетичного допінгу підтвердиться, це стане першим офіційно зафіксованим подібним випадком.
Ця новина викликала серйозне занепокоєння в антидопінгових службах. Всесвітнє антидопінгове агентство (ВАДА) поспішило запевнити, що у нього є можливість виявити випадки застосування генетичного допінгу спортсменами. Способи боротьби з досягненнями генної інженерії в спорті поки що перебувають на ранніх стадіях розробки.
На сьогодні відомі три гени, які, найімовірніше, використовуватимуться спортсменами і які неможливо буде визначити існуючими методами, причому всі вони можуть вводитися безпосередньо у м’язову тканину, як звичайна вакцина. Дія першого з них аналогічна до дії
синтетичного еритропоетину (ЕПО) – він виробляє додаткові еритроцити, які відповідають за доставку кисню до тканин, і підвищує витривалість. Саме цей ген вводиться в організм з препаратом, який намагався дістати німецький тренер. Репоксиген був розроблений генотерапевтами для лікування анемії. В організмі людини він починає діяти тільки за браку кисню. З початку 2006 року репоксиген входить до списку заборонених препаратів.
Другий ген, на який чекає "велике майбутнє в спорті", – ген зростання клітин внутрішньої поверхні судин (скорочено VEGF). Спортсмени зможуть використовувати його для поліпшення кровопостачання м’язів. Ген розробляється для пацієнтів, які потерпають від атеросклерозу.
Третій ген сприяє нарощуванню м’язів, і він, швидше за все, замінить заборонені зараз стероїди. Особливість гена, назву якого можна приблизно перекласти як "інсуліноподібний чинник зростання" (IGF-1), полягає в тому, що він може використовуватися як "ремонтний ген", пришвидшуючи процес регенерації м’язових тканин, які часто ушкоджуються через перевантаження, розтягування тощо. Існує близько п’яти варіацій цього "гена невразливості". Його було створено для допомоги пацієнтам з м’язовою атрофією. Найголовніша перевага цього гена полягає в тому, що він не розповсюджується далі за м’яз, в який його ввели, – тобто якщо ввести його в ногу, м’язові тканини серця спортсмена не збільшуються. А для того, щоби визначити, чи було зроблено ін’єкцію цього гена, потрібно здійснити трудомісткий генетичний аналіз.
Спортивний відбір можливий вже при народженні
На думку сучасних вчених, існують так звані "генетично вбудовані спортивні орієнтири" – як сімейні, так і національні. Вже зараз, зважаючи на аналізи ДНК, фахівці можуть рекомендувати батькам віддати дитину до певних спортивних секцій: скажімо, легкоатлетичної чи з важкої атлетики. Іншими словами, у наш час спортивний відбір на генетичному рівні реальний вже при народженні дитини.
Існують також цілі етнічні групи, генетично "схильні" до якогось виду спорту. Так, приблизно 80% всіх перемог у бігу на 800 метрів належать кенійцям, 40% кращих 50-ти марафонців планети – знову ж таки кенійці. Як з’ясувалося під час досліджень, таємниця полягає у насиченні крові киснем під час бігу. Кенійці унікальні тим, що природа наділила їх геном, який сам "вмикається", коли потрібно, і так само органічно "вимикається".
Подібний феномен спостерігався і у фінського лижника Мантіранти, який на Зимовій Олімпіаді 1964 року в Інсбруку завоював дві золоті медалі. У фіна була природжена генна мутація – в його крові було на 25-50% червоних тілець більше, ніж у здорових людей; відповідно, в його легені надходило значно більше кисню, і спортсмен легше переносив довгі дистанції. Патологія полягала в тому, що у кенійців гормон, що регулюює кількість червоних тілець, сам "відключається", а у фінського чемпіона кров продовжувала "насичуватитися", роблячи його генним інвалідом.
Але якщо набрати необхідну кількість генних інвалідів для успішної участі в змаганнях практично неможливо, то зробити нормальну людину інвалідом, цілком реально, вважають фахівці.