Дідусь, отримавши допомогу через 50 років, плакав, як дитина
– Як одержав першу виплату, то заплакав, як мала дитина,– розповідає донька Олена,– не могли його заспокоїти. А коли заспокоївся і побачив на столі полічену суму, то знову заплакав, адже для нього це великі гроші.
– По правді сказати, я не повірив у те, що щось з цього вийде. Скільки грошей у людей пропало на ощадкнижках, а повертають по 50 гривень, і ще невідомо, коли повернуть, а тут майже 15 тисяч гривень,– розповідає дід Семен.– Я щиро вдячний начальникам відділень Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Глибокій, Донецьку, Макіївці, які допомогли отримати ці кошти.
– Мене забрали на Донбас з Турятки 1947 року, бо країні потрібні були робітники для видобутку вугілля, для відбудови шахт,– пригадує Семен Олексійович.– Після трьох місяців навчання відправили у забій. Платили на ті часи добре– по 2000 рублів. Кілька разів травмувало, але то були незначні травми (дід Семен показує шрами на ліктях та руках). А 1955 року потрапив під завал. Присипало на глибині 340 метрів. Рятувальники мене відкопали, але я нічого не пам’ятав. Прийшов до тями аж на третій день у лікарні. Виявилося, хребет поламаний у трьох місцях. Три місяці пролежав у лікарні. Згодом на милицях мене відправили до водолікарні. Пізніше дали ІІ групу інвалідності. 1956 року повернувся до рідної Турятки. Фізично працювати не зміг, працював у колгоспі вагарем.
Виростив Семен Олексійович п’ятьох дітей. Донька Олена та син Віктор живуть у рідному селі. Інших дітей доля розкидала кого куди.
За словами начальника Глибоцького відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань Іллі Карлійчука, аналогічні випадки з втрати працездатності у 1950-70 роках є й в інших селах Глибоцького і Герцаївського районів: "Це дуже клопітна справа, бо минуло чимало років. Ми виїжджаємо у села і збираємо документи по кожному конкретному випадку".
Коментар
В’ячеслав Бахталовський, головний спеціаліст обласного управління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань:
Виплати почали здійснювати з 2001 року, згідно із законом "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань, які спричинили втрату працездатності". Якщо людина, наприклад, ще у 50-х роках отримала травму на виробництві, а допомоги за цей час досі не отримала, варто звернутися до відділень виконавчої дирекції Фонду, які є у кожному районі. Лише варто зауважити, що Путильське і Вижницьке відділення об’єднані у Вижниці, а Герцаївське і Глибоцьке – у Глибокій. Із собою потрібно мати документ, який підтверджує, що з людиною саме на підприємстві стався нещасний випадок і саме у робочий час. Зазвичай, люди не мають таких документів. У такому разі Фонд відсилає запит в архів. Якщо з’являються документи, тоді суд вирішує, чи можна виплачувати допомогу. Якщо жодних документів так і не вдалося знайти, потрібно розшукати хоча би двох свідків, які би у суді підтвердили, що людина справді отримала травму на певному підприємстві, і тоді суд виносить рішення з приводу допомоги.
– По правді сказати, я не повірив у те, що щось з цього вийде. Скільки грошей у людей пропало на ощадкнижках, а повертають по 50 гривень, і ще невідомо, коли повернуть, а тут майже 15 тисяч гривень,– розповідає дід Семен.– Я щиро вдячний начальникам відділень Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Глибокій, Донецьку, Макіївці, які допомогли отримати ці кошти.
– Мене забрали на Донбас з Турятки 1947 року, бо країні потрібні були робітники для видобутку вугілля, для відбудови шахт,– пригадує Семен Олексійович.– Після трьох місяців навчання відправили у забій. Платили на ті часи добре– по 2000 рублів. Кілька разів травмувало, але то були незначні травми (дід Семен показує шрами на ліктях та руках). А 1955 року потрапив під завал. Присипало на глибині 340 метрів. Рятувальники мене відкопали, але я нічого не пам’ятав. Прийшов до тями аж на третій день у лікарні. Виявилося, хребет поламаний у трьох місцях. Три місяці пролежав у лікарні. Згодом на милицях мене відправили до водолікарні. Пізніше дали ІІ групу інвалідності. 1956 року повернувся до рідної Турятки. Фізично працювати не зміг, працював у колгоспі вагарем.
Виростив Семен Олексійович п’ятьох дітей. Донька Олена та син Віктор живуть у рідному селі. Інших дітей доля розкидала кого куди.
За словами начальника Глибоцького відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань Іллі Карлійчука, аналогічні випадки з втрати працездатності у 1950-70 роках є й в інших селах Глибоцького і Герцаївського районів: "Це дуже клопітна справа, бо минуло чимало років. Ми виїжджаємо у села і збираємо документи по кожному конкретному випадку".
Коментар
В’ячеслав Бахталовський, головний спеціаліст обласного управління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань:
Виплати почали здійснювати з 2001 року, згідно із законом "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань, які спричинили втрату працездатності". Якщо людина, наприклад, ще у 50-х роках отримала травму на виробництві, а допомоги за цей час досі не отримала, варто звернутися до відділень виконавчої дирекції Фонду, які є у кожному районі. Лише варто зауважити, що Путильське і Вижницьке відділення об’єднані у Вижниці, а Герцаївське і Глибоцьке – у Глибокій. Із собою потрібно мати документ, який підтверджує, що з людиною саме на підприємстві стався нещасний випадок і саме у робочий час. Зазвичай, люди не мають таких документів. У такому разі Фонд відсилає запит в архів. Якщо з’являються документи, тоді суд вирішує, чи можна виплачувати допомогу. Якщо жодних документів так і не вдалося знайти, потрібно розшукати хоча би двох свідків, які би у суді підтвердили, що людина справді отримала травму на певному підприємстві, і тоді суд виносить рішення з приводу допомоги.
Повернутися назад