Посадив 90 дерев і написав безсмертну «Марічку»
Коли б Книга рекордів Гіннесса мала номінацію на тривалість популярності пісні, то, певно, на "призове" місце могла би претендувати "Марічка", створена п’ятдесят років тому поетом Михайлом Ткачем та композитором Степаном Сабадашем.
Вірші до неї написав тодішній студент Чернівецького медінституту Михайло Ткач з Кельменеччини. Вірш початківця надрукувала одна з чернівецьких газет, а Будинок народної творчості оголосив конкурс на найкращу музику до нього. Запропонували сорок варіантів, вибрали ж мелодію студента Чернівецького музичного училища Степана Сабадаша, який використав інтонації популярної карпатської пісні "На поточку прала, на вербочку клала". Та невдовзі пісню заборонили майже на п’ять років. Хоча "Марічка" лунала уже скрізь. Першим виконав її квартет Чернівецького університету. Популяризував Чехословацький військовий ансамбль пісні й танцю. Згодом пісню виконав і записав улюбленець тодішньої публіки відомий оперний співак з Мамаївців Дмитро Гнатюк. Так "Марічка" стала хітом. І не лише в Україні, а й за її межами, насамперед у Канаді. Згодом прізвища авторів загубилися, і твір уже вважали народним.
А що ж композитор? Він працював: писав пісні, диригував хором, грав на танцях на майданчику колишнього кінотеатру імені Зої Космодем’янської, і чернівецькі дівчата намагалися за будь-яку ціну потрапити саме в цей зал, щоби танцювати "під Сабадаша". А він справді був чудовим акордеоністом!
1967 року Степан Сабадаш переїхав до Києва, там працював у Жовтневому палаці, писав пісні, багато з них ставали популярними, але слави "Марічки" чи "Пісні з полонини" не сягнула жодна. Часом приїжджав до Чернівців, виступав. Проте почав втрачати слух і концертував дедалі менше.
Він став добрим садівником – посадив і виростив 90 дерев, збудував дім.
Проте найкраще йому все-таки було на Буковині, де, на його думку, "лиш перейдеш Черемош, сам співаєш, душа прагне. Це з молоком матері передається з покоління в покоління".
Вірші до неї написав тодішній студент Чернівецького медінституту Михайло Ткач з Кельменеччини. Вірш початківця надрукувала одна з чернівецьких газет, а Будинок народної творчості оголосив конкурс на найкращу музику до нього. Запропонували сорок варіантів, вибрали ж мелодію студента Чернівецького музичного училища Степана Сабадаша, який використав інтонації популярної карпатської пісні "На поточку прала, на вербочку клала". Та невдовзі пісню заборонили майже на п’ять років. Хоча "Марічка" лунала уже скрізь. Першим виконав її квартет Чернівецького університету. Популяризував Чехословацький військовий ансамбль пісні й танцю. Згодом пісню виконав і записав улюбленець тодішньої публіки відомий оперний співак з Мамаївців Дмитро Гнатюк. Так "Марічка" стала хітом. І не лише в Україні, а й за її межами, насамперед у Канаді. Згодом прізвища авторів загубилися, і твір уже вважали народним.
А що ж композитор? Він працював: писав пісні, диригував хором, грав на танцях на майданчику колишнього кінотеатру імені Зої Космодем’янської, і чернівецькі дівчата намагалися за будь-яку ціну потрапити саме в цей зал, щоби танцювати "під Сабадаша". А він справді був чудовим акордеоністом!
1967 року Степан Сабадаш переїхав до Києва, там працював у Жовтневому палаці, писав пісні, багато з них ставали популярними, але слави "Марічки" чи "Пісні з полонини" не сягнула жодна. Часом приїжджав до Чернівців, виступав. Проте почав втрачати слух і концертував дедалі менше.
Він став добрим садівником – посадив і виростив 90 дерев, збудував дім.
Проте найкраще йому все-таки було на Буковині, де, на його думку, "лиш перейдеш Черемош, сам співаєш, душа прагне. Це з молоком матері передається з покоління в покоління".
Повернутися назад