Любко Дереш не любить називатися генієм
– Любку, ти часто пишеш про наркотичні речовини найрізноманітнішого походження. Маєш особистий досвід у цьому?
– Ні, я цим не захоплююсь і ніколи в житті не пробував. Чесно! Зараз я навіть тютюн не палю, покинув ще десь три роки тому, коли закінчував роман "Архе". А ще я вже давно не вживаю алкоголю.
– Розкажи про свій скандальний перехід із видавництва "Кальварія" до "Дуліб".
– Насправді ситуація не така скандальна, якою її малюють. Вона має цілковито прагматичний характер. У видавництві "Дуліби" мені запропонували цікаві умови співпраці в юридичному плані. А тим часом "Кальварія" наполягала на угоді, що передбачала довічне право видавництва на мій останній роман. Наразі я цілком задоволений своїм вибором. Спочатку мав певні сумніви, але після виходу "Наміру!" перевпевнився, що працюю зі справжніми професіоналами.
– Повідай про "психоделіку" як твій особистий стиль написання. У чому полягає його суть?
– Це поняття дуже обширне. Думаю, його суть допоможе зрозуміти моя остання стаття "Вічні пошуки іншого. Чотири хвилі психоделії у музиці". Можливо, вона більше буде зрозумілою студентам-психологам, однак той, хто цим цікавиться, обов’язково знайде щось цінне для себе. Щодо психоделії, то це насамперед явище, що допомагає відкрити душу. Мій текст діє у схожому напрямі. Принаймні мені так здається.
– Твій третій роман "Архе" є певним експериментом, він істотно відрізняється від попередніх робіт. Натомість новий "Намір!" є поверненням до концепції перших двох книжок. Експеримент не вдався?
– Особисто я вважаю, що експеримент, безумовно, вдався. А новий роман "Намір!" є швидше не поверненням, а петлею, яка вийшла на новий якісний рівень. Для мене "Намір!" є найбільш завершеною та найвдалішою книжкою з-поміж інших моїх робіт.
– Скількома мовами перекладено твій дебютний роман "Культ"?
– Наразі двома. Але зараз тривають переговори та відбувається процес перекладання роману ще двома мовами: сербською та угорською.
– Окрім літератури, чимось займаєшся?
– Ну, окрім загальнолюдських побутових речей, займаюся журналістикою, тобто пишу різноманітні статті. А за освітою я – бухгалтер, тож можливо займатимуся своєю прямою спеціальністю: працюватиму з фінансовою системою тощо (сміється).
– Хоча б хтось із твоїх персонажів схожий на тебе?
– Дехто схожий. Федя, наприклад, герой "Поклоніння Ящірці" та "Наміру!" (сміється). Та, по-суті, всі персонажі так чи інакше схожі на мене. Просто я вважаю, що не можна списати риси якоїсь людини, не маючи їх у собі. Виходять такі собі субособистості, кожна з яких проходить через автора.
– Певний час ти принципово відмовлявся давати інтерв’ю: це інтрига у стилі Пелевіна чи якісь особисті переконання?
– Просто у той період я вважав це необов’язковим. Але всі періоди починаються та закінчуються. Зараз я спілкуюся з пресою, можливо, пізніше щось зміниться. Так само можливо, що пізніше я стану вам нецікавим. Усе можливо...
– Яку книжку ти зараз читаєш?
– Оце взяв із собою в дорогу і вже прочитав " Піраміди невидимі" Ганни Стеців (Герман). Це проста, але вишукана проза, побудована на людських взаєминах.
– З ким із українських письменників товаришуєш?
– З Іздриком та Покальчуком. Просто так виходить, що вони найчастіше поряд. Звичайно, підтримую дружні стосунки також з іншими письменниками: з Карпою, але вона все у Києвах та Гвінеях, Жадан – у Харкові. Мені за ними не вгнатися…
– Чому так не любиш, коли тебе називають генієм?
– Я не те, щоб не люблю, просто ставлюся до цього з певним скепсисом. Такими словами не варто кидатися. Це, як казав Жадан: "Коли я був малий, то думав, що такими словами, як геній, не кидаються просто так, а тепер бачу, що люди так роблять зазвичай".
– Як мені відомо, в тебе десь є прихований готовий текст під назвою "Наркотичні рослини Східної Європи". Плануєш його видати?
– Зараз не бачу у тому потреби. Якщо би мені заплатили тисяч сто-сто двадцять доларів, я би, можливо, пішов на компроміс із совістю і видав його. А поки що...
Повернутися назад