«У нас немає ворогів, і це велике досягнення»

"Піккардійська терція" – колектив унікальний не лише тим, що він суто чоловічий. Своїми талантами вони завоювали серця мільйонів шанувальників. "Піккардійці" не часто тішать слухачів своїми новими альбомами, надаючи перевагу живому спілкуванню, тобто концертам. Щоправда, нині частіше їх можна почути у Польщі, ніж в Україні.
"Хтось вітається з поваги, а хтось –
із чемності"
– Як вас сприймають іноземні колеги?
– На щастя, ми мали нагоду виступати в різних країнах, з різними виконавцями. Перше, що хочеться відзначити, – це відсутність будь-яких "понтів" та упередженого ставлення. А це такі відомі особистості, як Мариля Родович, "Будка Суфлера", "Перфект", "Флаїн Пікетс", "Смокі"…Особливо приємне враження справило позаконцертне спілкування з Крісом Норманом, яке закінчилося спільним акапельним виконанням пісень "Бітлз". Виявляється, він великий фанат їхньої творчості.
– Свого часу у вас був чудовий проект з Русланою. Чи не думаєте про нові спільні проекти з іншими виконавцями?
– Так, проект з Русланою був не тільки цікавим музичним продуктом, а й великою вокальною школою. Одна справа бути окремою одиницею на сцені й зовсім інша – бути окремим інструментом великого оркестру. Саме ці навики ми й використали у спільному проекті з Тарасом Чубаєм. Зрештою й на нашому ювілеї були спільні пісні з різними виконавцями. Тарас Чубай, Ліля Ваврин, Олег Лихач, Руслана, Марічка Бурмака – всім їм велика подяка за такий приємний подарунок. Скажемо так: у нас немає ворогів, а це вже велике досягнення (жарт). Завжди прихильно до нас ставився Тарас Петриненко, а Ніну Матвієнко вважаємо мамою колективу. Вона дуже підтримала нас 1994 року на фестивалі "Доля", до речі, у ваших Чернівцях. Дружні стосунки у нас склалися з Русланою, Павлом Дворським, Марічкою Бурмакою, групами "Скрябін", "Тартак". А загалом з нами вітаються всі: хто з поваги, а хтось просто з чемності.
"Вільний час удома
на кухні доводить,
що ми не пропадемо"
– Чому не запрошуєте до своєї формації жінок?
– Ну, це дуже просто: ми самі даємо собі раду зі своєю роботою. З великою повагою ставимося до жінок, але наш колектив залишиться суто чоловічим, а спільна творчість можлива лише в окремому проекті.
– Через те, що лише чоловіки у колективі, часто сваритеся?
– Без сварок, звичайно, не минає, але ми вже так довго разом, що не доводимо конфлікт до вогнища, а вирішуємо його на стадії іскри. Незважаючи на те, що в житті всіляке трапляється, наші сварки – винятково творчі. Це свідчить про відповідальність колективу перед прихильниками.
– Нині в українській музиці багато дешевої попси. Чи не треба об’єднати зусилля і пропагувати якісний український музичний продукт?
– Це не виконавці повинні робити, а люди, які займаються шоу-бізнесом! Ми 15 років працюємо задля української музичної культури, пропагуємо її в світі, і не для нас медійні війни. Є виконавець. Від нього вимагається створення цікавого, якісного продукту. Є людина шоу-бізнесу. Від неї вимагається показати цей продукт, не прикриваючись словом "формат". А люди нехай вирішують, що їм більше до вподоби. Якісного продукту в Україні достатньо.
– Як ставитеся до штучних скандалів, до яких час від часу вдаються музичні зірки?
– Кожен виживає, як може, якщо інакше не може. Тут діє принцип взаємозаліку: вам потрібна сенсація? – Мені потрібна реклама! ОК – по руках. Та це не наша політика, не наш шлях (пафосно звучить, правда?).
– На телеканалі "Люкс" Андрій Капраль випробував себе у ролі телеведучого програми з кулінарним ухилом "Бутерброд". Ви самі куховарите?
– Оскільки більшість часу ми перебуваємо на гастролях, покуховарити нам часто не вдається. Та час, проведений вдома, зайвий раз доводить, що ніхто з нас не пропаде в житті. Кожен може щось смачненьке приготувати. Звичайно, легше щось скуштувати, ніж приготувати, але тут, як мовиться: любиш з гірки кататися – люби й санчата возити! А "Бутерброд" давно закрився, хоча Андрій досі використовує цікаві рецепти, почерпнуті від гостей передачі.
Перед виступом треба поспати
і не їсти три години
– Чи траплялися з вами смішні випадки під час роботи?
– Завжди виникали смішні трафунки з нашою назвою. Якось запитали Славка Нудика: "Де ти працюєш?" – "У "Терції" співаю". – "Це я знаю. А де ти працюєш?!". Іншого разу знову запитання до Славка: "Ким працюєш?" – "Я співаю". – "Я теж співаю, коли вип’ю". – "Кожен заспіває, коли вип’є. А ви спробуйте на тверезо це зробити!" – сміється Славко. Та з нашими людьми сумувати не доводиться.
– Імітувати звуки музики, мабуть, дуже нелегко. Як підтримуєте голос "у формі"?
– Тут, як кажуть люди: хто на кого вчився. Наша музично-диригентська освіта дозволяє нам робити багато різних експериментів з вокалом, хоча це справді не така вже й легка справа, як здається. Головне – не давати голосу екстремальних навантажень. Наприклад, холодні напої, обмежена кількість алкоголю, не їсти за три години перед виступом, добре висипатися тощо. Хоча в кожного голосу своя специфіка. Давно доведено: що басу добре – тенору смерть.
– Чим захоплюєтеся, крім музики?
– У кожного свої уподобання. Хтось любить рибалити, хтось полюбляє їздити на лижах, хтось має свою програму на радіо, хтось помішаний на літературі, а хтось і в повсякденному житті займається музикою. Хоча все це залежить від сімейних та гастрольних планів.
– Багато артистів знімаються у рекламі. Чи знялися би в ній учасники "Піккардійської терції"?
– Свого часу в нас була пропозиція від газети "День" на рекламну кампанію, але закінчилася на стадії фотосесії. Наші голоси можна почути в багатьох аудіороликах, та не як колектив, а як окремих запрошених співаків. Більше пропозицій не було.