Мама складала гроші з пенсії, аби син з Америки приїхав

"Десять років тому Богдан С. поїхав до США на заробітки, залишивши вдома батьків-пенсіонерів. Там одружився, народилися діти. Згодом чоловік отримав американське громадянство. За десять років син жодного разу не навідався до своїх батьків, отож вони не бачили ні його дружини, ні внуків. Спершу інколи писав, висилав сотню-дві доларів на день народження, а потім зник. Бабуся Віра майже щодня приходила до нас, просила мою доньку, аби листа заадресувала англійською мовою. Але від єдиного сина не отримувала жодної звістки. Жили старенькі дуже скромно, на свою пенсію. А коли тяжко захворів дід Павло, на ліки скидалися всі сусіди. Я тоді особисто написала до Богдана, щоби приїхав до хворого батька або хоча би гроші вислав. Та він не відгукнувся. Думали, може, поміняв квартиру чи взагалі переїхав в інше місто. Так і не дочекався батько сина – помер. Залишилася бабуся Віра одна. Не було в неї ні близьких родичів, ні добрих знайомих. Майже всю пенсію віддавала за свою двокімнатну квартиру. Через те, що в ній був прописаний і Богдан, не могла отримати жодних субсидій. Жила дуже нужденно – купувала лише хліб і молоко. Скільки разів ми просили її поміняти квартиру на однокімнатну, щоби мала якісь гроші на фрукти та м’ясо. Та вона не хотіла – берегла для сина. А якось прийшла до нас, витягнула з кишені п’ятсот гривень дрібними купюрами і попросила мене поміняти їх на долари. Казала, що буде складати Богданові гроші на квиток, аби приїхав до неї на похорон, бо в нього, напевно, немає. Я тоді накричала на неї, але старенька так плакала, що я змушена була піти і поміняти. Потім вона ще декілька разів приносила по сто-триста гривень, які я міняла на долари, хоча мене це дуже нервувало. Що їла баба Віра – навіть не знаю. Сусіди інколи носили їй хто – хліб, хто – миску борщу чи шматок м’яса. Я теж часто забігала, хоча не завжди мала час: щодня працюю, двоє дітей-школярів. Одного дня старенька покликала мене до себе, дала шістсот доларів і попросила: "Ти напиши Богданові, аби приїхав поховати мене. Купиш йому квиток". Я знову написала, та Богдан не відповів. Поховали бабу Віру сусіди. Залишилася її приватизована квартира, яку старенька заповіла синові. Вона стояла зачиненою декілька місяців. А потім я взяла і написала ще одного листа до Богдана, в якому повідомила про квартиру. І яке було моє здивування, коли він незабаром приїхав. Коли прийшов до нас за ключами, запитала, чи отримав мої попередні листи і чому не приїжджав раніше. Він буркнув, що не було часу. Про батьків нічого не запитував.
Богдан пробув у Чернівцях два тижні. Продавши квартиру, знову відбув до Америки. На могилу батьків, кажуть сусіди, навідався лише раз. А ті шістсот доларів я Богданові так і не віддала. Нехай простить мені баба Віра. Поставлю пам’ятник на її та дідову могили. Бо син навряд чи ще колись приїде. Оксана, Чернівці