Надмірні ревнощі можуть замінити робота і розваги
Альона ГОЛОВІНА – практикуючий психолог, гештальт-терапевт, дійсний член Української спілки психотерапевтів:
– Почуття ревнощів є природною частиною стосунків у парі. Адже ревнощі, що мають природний, не патологічний, характер, скоріше стимулюватимуть збудження і підсилюють почуття між чоловіком і жінкою. Саме поняття ревнощів має для кожного індивідуальний характер, проте є спільні риси: ревную, тому що не хочу віддавати партнера іншому/іншій, прагну, щоби він/вона належав /-ла лише мені…
Якщо жінка (або чоловік) ревнує постійно і безпідставно контролює години виходу з дому й повернення, з секундоміром вимірює хвилини запізнення, безперервно звинувачує в можливих зрадах чи будь-яким іншим чином обмежує особисту свободу коханого/коханої – це ознаки патологічних ревнощів. Звичайно, у таких стосунках у "звинуваченої" половини буде поступово виникати або комплекс меншовартості, пригніченість, апатія, депресія, або навпаки – спротив, агресія, бажання звільнитися від тягаря чи помститися ("Ти думаєш, що я такий, – я буду таким!").
Жіночі патологічні ревнощі скоріше матимуть два полюси проявів: від домінуючого, перевіряючого і недовірливого на зразок: "Де був? Чому запізнився? А, певно, був у Люсі, Клави…", – такий собі диктатор у спідниці; до демонстративного, коли жінка часто "хворіє", поводиться безпорадно, наче маленька "донечка".
Можливі причини:
досвід сімейного життя батьків, коли неодмінною частиною сімейних стосунків була недовіра, підозри у зраді чи реальний факт подружньої зради. У такому разі в дорослому житті дівчина буде підсвідомо підозрювати свого обранця і цим, на жаль, провокуватиме та прискорюватиме бажання її покинути.
Низький рівень самооцінки, невпевненість у собі може підсилювати ревнощі та ставати незмінним приводом для підозр та наклепів. Тут багато енергії жінки іде на підтримання своїх фантазій і страху, що її покинуть…
Приховане (латентне), несвідоме бажання самої жінки до пригод, нових стосунків.
Демонстративний варіант з метою привернути на себе увагу, на кшталт постійної перевірки твердження: ревнує – значить любить. Усе це може свідчити про те, що жінці не вистачає реальної любові, підтримки.
Звідси випливають рекомендації:
Якщо надто пристрасні ревнощі дружини заважають нормальним партнерським стосункам, потрібно подружжю розібратися в ситуації. Важливо у спокійній атмосфері поговорити, без взаємних образ та звинувачень.
Жінці, яка не в міру ревнує, потрібно реалізуватися як особистості, змістити фокус своєї уваги з чоловіка в іншому напрямку. Тут допоможе робота, захоплення, салони краси, розваги, зустрічі з друзями тощо.
Якщо подружжя не в змозі самотужки подолати проблему, краще звернутися до спеціаліста. Адже за ревнощами часто приховуються нереалізовані потреби, при чому обом з подружжя не вистачає взаємності.
Жіночі ревнощі – не особиста проблема жінки, це проблема обох. І чоловік, і дружина доклали зусиль до створення цієї ситуації. Тут немає конкретної ролі: хтось жертва, інший – тиран. Страждають обоє.
– Почуття ревнощів є природною частиною стосунків у парі. Адже ревнощі, що мають природний, не патологічний, характер, скоріше стимулюватимуть збудження і підсилюють почуття між чоловіком і жінкою. Саме поняття ревнощів має для кожного індивідуальний характер, проте є спільні риси: ревную, тому що не хочу віддавати партнера іншому/іншій, прагну, щоби він/вона належав /-ла лише мені…
Якщо жінка (або чоловік) ревнує постійно і безпідставно контролює години виходу з дому й повернення, з секундоміром вимірює хвилини запізнення, безперервно звинувачує в можливих зрадах чи будь-яким іншим чином обмежує особисту свободу коханого/коханої – це ознаки патологічних ревнощів. Звичайно, у таких стосунках у "звинуваченої" половини буде поступово виникати або комплекс меншовартості, пригніченість, апатія, депресія, або навпаки – спротив, агресія, бажання звільнитися від тягаря чи помститися ("Ти думаєш, що я такий, – я буду таким!").
Жіночі патологічні ревнощі скоріше матимуть два полюси проявів: від домінуючого, перевіряючого і недовірливого на зразок: "Де був? Чому запізнився? А, певно, був у Люсі, Клави…", – такий собі диктатор у спідниці; до демонстративного, коли жінка часто "хворіє", поводиться безпорадно, наче маленька "донечка".
Можливі причини:
досвід сімейного життя батьків, коли неодмінною частиною сімейних стосунків була недовіра, підозри у зраді чи реальний факт подружньої зради. У такому разі в дорослому житті дівчина буде підсвідомо підозрювати свого обранця і цим, на жаль, провокуватиме та прискорюватиме бажання її покинути.
Низький рівень самооцінки, невпевненість у собі може підсилювати ревнощі та ставати незмінним приводом для підозр та наклепів. Тут багато енергії жінки іде на підтримання своїх фантазій і страху, що її покинуть…
Приховане (латентне), несвідоме бажання самої жінки до пригод, нових стосунків.
Демонстративний варіант з метою привернути на себе увагу, на кшталт постійної перевірки твердження: ревнує – значить любить. Усе це може свідчити про те, що жінці не вистачає реальної любові, підтримки.
Звідси випливають рекомендації:
Якщо надто пристрасні ревнощі дружини заважають нормальним партнерським стосункам, потрібно подружжю розібратися в ситуації. Важливо у спокійній атмосфері поговорити, без взаємних образ та звинувачень.
Жінці, яка не в міру ревнує, потрібно реалізуватися як особистості, змістити фокус своєї уваги з чоловіка в іншому напрямку. Тут допоможе робота, захоплення, салони краси, розваги, зустрічі з друзями тощо.
Якщо подружжя не в змозі самотужки подолати проблему, краще звернутися до спеціаліста. Адже за ревнощами часто приховуються нереалізовані потреби, при чому обом з подружжя не вистачає взаємності.
Жіночі ревнощі – не особиста проблема жінки, це проблема обох. І чоловік, і дружина доклали зусиль до створення цієї ситуації. Тут немає конкретної ролі: хтось жертва, інший – тиран. Страждають обоє.
Повернутися назад