Півстоліття тому їх поєднала миска вареників

Усі родичі та знайомі чернівецької родини Телегузів добре знають незвичайну, дещо жартівливу історію, з якої почалося кохання Миколи Ілліча та Віри Іванівни. Та й подружжя з посмішкою згадує про той травневий день п’ятдесятилітньої давності.
– Прийшов я другого травня до своєї двоюрідної сестри, а там Віра сидить, – розповів "МБ" Микола Ілліч. – Ми були знайомі з нею ще з раннього дитинства, бо обоє народилися в Садгорі, я – на Рогізні, а Віра – на Новій Жучці. Щоправда, доти не звертали особливої уваги одне на одного. Сестра наварила смачних вареників і пригостила нас. Їмо ми ті вареники, а сусідка, що забігла, дивиться на нас і каже: "Дивися, як гарно вони їдять з однієї миски, яка гарна пара". Того дня запросив я Віру на маївку. Тоді саме купив собі фотоапарат, то ми сфотографувалися разом. Відтоді і почали зустрічатися. Вона була така гарна, маленька, худенька, я носив її на руках, наче дитину. А через півроку запропонував Вірі вийти за мене заміж. І 14 листопада 1957 року відсвяткували невелике весілля. Розписалися в сільраді. Навіть не знаю, як проминули ті п’ятдесят літ. У нашому домі керувала дружина, хоча все ми робили разом. Без суперечок не обходилося, та серйозно не посварилися жодного разу. Дружно жили.
– Микола був гарний хлопець – високий, стрункий, давно мені подобався, але я про це не могла йому сказати, – каже Віра Іванівна. – Та миска з варениками зробила свою справу. Тому це улюблена страва нашої сім’ї. Майже щонеділі ліплю вареники – з сиром, картоплею, вишнями. Їмо і сміємося, бо щоразу згадуємо той день. Гарного чоловіка дав мені Бог. З роками ми почали навіть однаково думати. Я тільки хочу щось сказати, а чоловік уже наперед знає, що буду говорити.
– Усе це відбувалося в нашому домі, – сміється племінниця Тетяна. – Моя мама наварила тих вареників і пригощала ще зовсім молодих Миколу Ілліча та Віру Іванівну. Вони дуже достойно прожили своє життя. Про них книжку можна писати. Ми часто зустрічаємося, ходимо одні до одних у гості. Я завжди захоплювалася прекрасними стосунками у цій сім’ї. А як вони піклуються одне про одного! Віра Іванівна – дуже гарна господиня: вміє і зварити, і спекти, і в хаті чистота. Якщо якесь свято в родині, всі біжать до тітки Віри і просять спекти торт.
У Миколи Ілліча і Віри Іванівни – двоє дітей і п’ятеро внуків. Син Ігор живе в Іркутську (Росія), тому не зміг приїхати на ювілей батьків. Зате прийшла донька Елеонора з двома синами. Третій зараз служить в армії
Четвертокласник Юра приніс троянди, щоби привітати бабусю з дідусем. Хлопчик розповів, що виріс у них. І ніколи не чув, щоби вони сварилися. Хоче, щоби у нього теж була така дружина, як бабуся. Зараз йому подобається однокласниця Галя.
– Багато років подружжя Телегузів пропрацювало на нашому підприємстві, – розповів директор Чернівецького УТОГу Петро ФУРЧАК. – Це дуже гарні люди: добрі, привітні, працьовиті. Навіть вийшовши на пенсію, Микола Ілліч продовжував трудитися. Лише нинішнього року за станом здоров’я покинув роботу. Ми подарували їм мікрохвильову піч, аби Віра Іванівна пекла свої знамениті торти, якими багато років пригощала всіх на роботі.
Прийшла привітати ювілярів і молода сусідка Леся, котра із захопленням відгукувалася про подружжя Телегузів: "Щовечора, коли повертаюся додому з роботи, бачу, як Микола Ілліч з Вірою Іванівною удвох катаються на лавці-гойдалці на подвір’ї. Дивлюся – і на очі навертаються сльози. Кажу своєму чоловікові: "Якби і ми так на старості".