«МБ» продовжує акцію «Сім чудес Буковини».

Австрійський імператор відвідував школу №1
За переказами, на початку XIX століття центральний вхід до нинішньої школи №1 (а тоді "крайової" гімназії) був з боку театру. До вхідних дверей навідувалися вовки, яких ганяли охоронці.
Чи правда це, ніхто не скаже, але той факт, що у стінах найстарішої у Чернівцях гімназії, яка 2008 року святкуватиме 200-річчя, вчилися найвидатніші люди Буковини – не заперечиш. Бував тут навіть імператор Франц І.
– За свідченням церковної хроніки 7 жовтня 1823 року, цісар Франц І побував у гостях у гімназистів. Зустріч з гімназистами мала гучний резонанс у місті, – розповіла історик, вчитель-методист школи №1 Валентина ПРОЦЮК.
Закінчили свого часу крайову гімназію історик Раймонд-Фрідріх Кайндль, письменник та композитор Сидір Воробкевич, історик Аркадій Жуковський (автор "Історії Буковини"), перший ректор університету Костянтин Томащук, поет Міхай Емінеску.

З ІСТОРІЇ
– У документах Державного архіву області за 1808-1861 роки є відомості про відкриття в Чернівцях 16 грудня 1808 року державної гімназії. Приміщення гімназії збудоване в 1813-1817 роках. Наприкінці XIX сторіччя добудовано ще два флігелі. Нині в цьому приміщенні розташована школа №1, – розповіла науковий співробітник ЧНУ Марія НИКИРСА.
Гімназія мала офіційну назву "Landgymnasium" (тобто "крайова", або "головна гімназія"). До 1-го класу було зараховано 24 учні, що вже мали закінчену початкову школу. Навчання здійснювалося латинською мовою.
1818 року навчальний процес у гімназії було збільшено на один рік, а 1848 – ще на два роки. Школу почали називати "ober-gymnasium" – "вищою гімназією"). Вона стала повною 8-річною, як це було прийнято для таких типів навчальних закладів Європи.
1851 року до розкладу занять додають уроки української мови.
(Ю. Боднарюк)

Для будівництва Вірменської церкви продавали лотерейні квитки
Вірменською та французькою мовами 1865 року було написано прохання до вірмен всього світу допомогти звести церкву у Чернівцях. На той час у місті проживала 31 вірменська католицька родина. Для спорудження храму звідусіль збиралися доброчинні пожертви. До списку меценатів під першим номером потрапив сам цісар Франц Йосиф, який пожертвував одну тисячу крон. А дружина правителя імперії і від себе додала ще сто крон. Та грошей не вистачало. Створили лотерею, але квитки розходилися повільно.
Збереглося листування, в якому Антон Кохановський писав до міністерства культів у Відні про те, що з проектом храму можна ознайомитися в архітектора Йосифа Главки. Коли оглянули проект, його змінили, бо був дорогим. Середню вежу зробили нижчою, а дах не покрили черепицею.

З ІСТОРІЇ
Перший камінь церкви заклали 1869 року. Як писав у своїх дослідженнях історик Ігор ЧЕХОВСЬКИЙ, доки зводили храм, вимирала вірменська громада. Один з ініціаторів будівництва храму – бургомістр Антон Кохановський – церкви побачити не встиг – помер.
Коли спорудили храм, там відразу почали проводити концерти церковного співу.
1901 року храм відремонтували і купили новий орган.
Колись перед храмом стояли статуї апостолів Петра та Павла. На жаль, вони кудись зникли.
1944 року радянська влада закрила храм.
Після реставрації 1992 року у відродженій органній залі знову залунала мелодія. (В. Чорней)

Думка
Павло ДВОРСЬКИЙ,
народний артист україни:
Я радий, що газета "Молодий буковинець" живе майбутнім. Акція "Сім чудес Буковини" іде попереду часу, бо змушує людей думати про старовинні споруди Буковини і берегти їх впородовж ще багатьох років. Сподіваюся, що завдяки праці журналістів політики замисляться над тим, що архітектура – це частинка нашої духовності, яку треба доглядати і виділяти на її потреби багато грошей.
Моєму серцю особливо дорога така перлина Чернівців, як музично-драматичний театр імені Ольги Кобилянської. Такі унікальні споруди є лише у Відні та Одесі! Я прожив біля театру п’ятнадцять років, неодноразово виступав у ньому і мрію, щоби його бачили мої правнуки і не тільки. Також приємно, що саме у Чернівцях розташована Резиденція буковинських митрополитів. Європейська влада повинна її берегти!
Інколи буковинцям наші пам’ятки здаються звичними, буденними, але коли перебуваєш в інших краях, відразу усвідомлюєш – вони у наших серцях! Коли я далеко від
Чернівців, часто згадую наші дерев’яні церкви, фортеці… Сподіваюся, що всі буковинці будуть цінувати свої архітектурні перлини!”