«Ми жодного разу не поцілувалися»

Шкільний роман Інни Цимбалюк з юнаком, старшим за неї на два роки, розпочався тоді, коли майбутня модель навчалася у дев’ятому класі гімназії №4, а Павло (ім’я героя змінене за його побажанням, – ред.) – в 11-му. Класи Павла та Інни спільно готували вечір з нагоди Дня Святого Валентина. Після знайомства зав’язалася дружба.
– Симпатія виникла одразу, – розповідає Інна. – Хоча ми навчалися в одній школі, але раніше одне одного не помічали.
Павло присвячував Інні
поезію, де оспівував своє захоплення красунею.
Крім Павла, Інні ніхто не писав віршів.
– Для мене це була приємна несподіванка, – зізнається дівчина. – Потім я їх час від часу перечитувала.
Закохані підлітки ходили декілька разів на побачення.
– Одного разу пішли в кафе "Літо", що у парку імені Шевченка, – пригадує Павло. – До Інни почали чіплятися хлопці. Я сказав: "Дайте їй спокій". Вони до мене: "Давай вийдемо!" Ми вийшли. Я тоді міг від них отримати, але все минулося без бійки.
Після закінчення школи Павло пішов вчитися на факультет іноземних мов ЧНУ. Відтоді пара спілкувалася лише по телефону.
– Щодня ми годинами розмовляли по телефону. Він читав мені свої вірші та міг довірити будь-яку таємницю. Ми вчилися життя один в одного, обговорювали різні питання та життєві ситуації, – розповідає Інна. – Павло на зустрічі не запрошував, а я – дівчина горда, тому першою теж не виявляла ініціативу. Після року телефонного спілкування він все-таки запросив мене на побачення. Тоді й запропонував зустрічатися. Я сказала: "Давай ще подумаємо..." Після цього наше спілкування скінчилося.
Павло написав Інні листа, де щиро освідчувався.
– Після того, як Інна прочитала листа, вирішила, що краще нам залишитися просто друзями, – каже Павло.
– Мене цей лист дуже розслабив, – зізнається дівчина. – Там були такі чисті та відверті речі, що я відчула, – нічого вже добиватися. Лист – наче сповідь. Тепер я час від часу його перечитую.Таких речей мені не писав ніхто.
Свої побачення Інна та Павло називають не інакше, як дружбою. Категорично заперечують, що між ними був роман.
– Ми навіть жодного разу не поцілувалися! – каже хлопець. – Хоча на той час я вже цілувався з дівчатами, але з Інною поцілунків не було. У нас були платонічні стосунки. Який міг бути роман?! Ми були дітьми.
– І конфліктів між нами не було, адже ми не мали таких стосунків, як хлопець з дівчиною. У нас не було ні ревнощів, ні з’ясування стосунків, – каже Інна. – Без сумніву, ми мали почуття один до одного, але це була дитяча закоханість. Ми могли би бути родичами, але не закоханими хлопцем і дівчиною.
Після двох років навчання Павло виїхав до Штатів. Коли час від часу приїжджав на батьківщину, побачитися Інною не вдавалося.
– Коли приїхав до Чернівців, телефонував їй додому. А коли наступного разу прилетів, Інна працювала вже в Києві. Коли був в Америці, навіть не знав, якою популярною стала Інна на батьківщині. Цього року приїхав грати за контрактом у футбольному клубі "Оболонь" і побачив, що Інна скрізь – у журналах, газетах!
Інна та Павло не бачилися п’ять років. А днями зустрілися в одному з ресторанів Києва.
– Нам було дуже легко спілкуватися, – ділиться враженнями від зустрічі Інна. – Життя нас майже не змінило.
У Павла в Америці є наречена Джулія, з якою у хлопця незабаром весілля. Інна поки що заміж не збирається, хоча має романтичні стосунки.
– Я чула, що наступний рік високосний. Тому моє весілля наступного року відміняється, – віджартовується красуня. – Я дотримуюся тієї думки, що одружуватися треба тоді, коли пара вирішила народжувати дитину. А якщо людям і так добре разом, навмисне одруження нічого не змінить.
Наречена Павла знає історію його шкільного кохання з відомою в Україні моделлю.
– Я показував нареченій фото Інни. Вона знає, що Інна відома особа в Україні. Визнає, що Інна вродлива, але каже: "Якщо я не зможу тебе втримати біля себе такою, якою я є, то що я можу зробити", – розповідає юнак.
– Павло дуже багато розповідав про свою обраницю. Я побачила, що він її кохає, – каже Інна. – Бажаю, щоби це був його правильний вибір і щоби ця закоханість переросла у міцне кохання.
– Інна – дуже сімейна людина, – каже Павло. – У неї завжди була мрія – мати хорошу сім’ю. Бажаю, щоби ця мрія здійснилася. За той час, що ми не спілкувалися, вона майже не змінилася. У неї немає ні пихатості, ні зірковості. Вона – дуже відкрита.