Різьбяр носив із лісу пні для персонажів, а всі дивувалися
Біля будинку майстра-художника Сергія Чернятинського у Борівцях на Кіцманщині чимало дерев’яних скульптур, приміром, "Нептун", "Сонечко", а на горищі чимала купа деревини. З’ясувалося, що коли художник вирішив остаточно залишитися в Борівцях, звідки родом його дружина Галина – перший натхненник і критик чоловіка, то привіз із Сибіру п’ятитонний контейнер з дерев’яними заготовками.
Місцеві бабусі дивувалися, що він аж з краю світу дрова привіз, хоча їх і тут вистачає. Односельчани рідко бачать Чернятинського: він цілими днями працює у своїй майстерні.
Працював
і на політика,
і на кримінального авторитета
До живопису Сергій прилучився ще в армії, куди його призвали з Одещини, звідки він родом. Малював картини на замовлення командирів, хлопців, з якими служив. Відбувши армію, подався на далеку Північ – заробити.
– Там я пробув десять років, – продовжує Сергій. – Як людина творча якось потрапив на виставку робіт сибірського художника – різьбяра Сергія Фомичова. Сказав йому, що хочу спробувати свої сили в різьбярстві, яким ніколи доти не займався. Фомичов кинув на стіл дерев’яну заготовку і запропонував вирізати з неї будь-яку скульптуру. Я впорався із завданням. Називалася робота за мотивами творів Максима Горького "Народжений повзати літати не може". Не хвалюся, але Фомичов був вражений. Відтоді я працюю з деревом.
– Кажуть, у вас є чимало робіт, ідеї для яких почерпнули з казок.
– Шістдесят скульптур зробив за мотивами казок Пушкіна під загальною назвою. Є й роботи на тему українських народних казок. Чимало моїх витворів стосувалися часів Запорізької Січі.
– Ці роботи десь експонувалися?
– Коли був на Півночі, два роки виставляв свої твори в Надимі, Ленінграді, Вільнюсі. Мої скульптури є не лише в приватних колекціях колишнього Союзу, але й за кордоном. Трохи продав, але й чимало їх роздарував.
– З якого матеріалу робили скульптури?
– З кедра, сибірської сосни і берези. Тамтешні берези твердіші за наші, тому ріжуться в будь-який бік. Бувало зайду до лісу, наберу різних пеньків, які потім перетворюються на різних персонажів, й виходжу забрьоханий на дорогу. Зупиняю попутки, щоби доїхати додому, а вони не зупиняються – водії боялися мого підозрілого вигляду. А місцеві бабусі дивувалися, мовляв, що за дивак дрова носить? Працював я інтенсивно – по 600 робіт за рік виходило. За один твір давали 400 рублів. Непоганий заробіток був, але ті гроші пропали разом із Союзом. До речі, перед його розпадом у мене була виставка скульптур відомих політиків: Горбачова, Тетчер, Рейгана.
Пізніше довелося працювати у Підмосков’ї. Оздоблював будинки багатіїв. Якось мої роботи побачив кримінальний авторитет, колишній чемпіон Європи з боксу Віктор Карпухін (пізніше його вбили). Він запропонував піти працювати до нього, дуже хотів, аби зробив йому вдома скульптури піратів. Я не міг відмовити. За три роки подібними витворами оздобив дві дачі. Мешкав у Карпухіна, там і харчувався. Платив авторитет добре, однак в нього вдома постійно були якісь розборки, бійки, різанина. Ледве вирвався: поїхав на Різдво додому, а потім зателефонував до його приятеля й попросив, щоби він повідомив Вікторові, буцімто я подався на заробітки до Німеччини. Інакше вони приїхали б за мною й на Буковину.
Золотий хрест –
від владики
В одній з кімнат ми побачили на підлозі чимало елементів церковного начиння.
– Вже восьмий місяць працюю над іконостасом для храму Різдва Пресвятої Богородиці у Полтаві, – пояснює художник. – Там я вже розмальовував одну церкву, за що отримав нагороду з рук тамтешнього владики – золотий хрест. Ще коли був вдома на Одещині, місцевий священик запропонував розмалювати церкву. Спробував – і вдалося. Тепер на моєму рахунку вже є дві каплички і шість церков. Приміром, у Шипинцях робив вівтар. Це речі релігійні, тому потрібно відповідно налаштуватися і без молитви не обійтися.
– Чи не плануєте зробити персональну виставку у Чернівцях?
– Маю такий намір, адже розміняв торік шостий десяток, то й пора б. Друзі пропонували вступити до Спілки художників, та я чомусь не звик ганятися за регаліями. Мабуть, вдався в дідуся, який пройшов п’ять воєн і дожив до ста років. Він завжди казав, що коли людина буде рабом свого ремесла – тоді будуть і повага, і душевне задоволення.
Місцеві бабусі дивувалися, що він аж з краю світу дрова привіз, хоча їх і тут вистачає. Односельчани рідко бачать Чернятинського: він цілими днями працює у своїй майстерні.
Працював
і на політика,
і на кримінального авторитета
До живопису Сергій прилучився ще в армії, куди його призвали з Одещини, звідки він родом. Малював картини на замовлення командирів, хлопців, з якими служив. Відбувши армію, подався на далеку Північ – заробити.
– Там я пробув десять років, – продовжує Сергій. – Як людина творча якось потрапив на виставку робіт сибірського художника – різьбяра Сергія Фомичова. Сказав йому, що хочу спробувати свої сили в різьбярстві, яким ніколи доти не займався. Фомичов кинув на стіл дерев’яну заготовку і запропонував вирізати з неї будь-яку скульптуру. Я впорався із завданням. Називалася робота за мотивами творів Максима Горького "Народжений повзати літати не може". Не хвалюся, але Фомичов був вражений. Відтоді я працюю з деревом.
– Кажуть, у вас є чимало робіт, ідеї для яких почерпнули з казок.
– Шістдесят скульптур зробив за мотивами казок Пушкіна під загальною назвою. Є й роботи на тему українських народних казок. Чимало моїх витворів стосувалися часів Запорізької Січі.
– Ці роботи десь експонувалися?
– Коли був на Півночі, два роки виставляв свої твори в Надимі, Ленінграді, Вільнюсі. Мої скульптури є не лише в приватних колекціях колишнього Союзу, але й за кордоном. Трохи продав, але й чимало їх роздарував.
– З якого матеріалу робили скульптури?
– З кедра, сибірської сосни і берези. Тамтешні берези твердіші за наші, тому ріжуться в будь-який бік. Бувало зайду до лісу, наберу різних пеньків, які потім перетворюються на різних персонажів, й виходжу забрьоханий на дорогу. Зупиняю попутки, щоби доїхати додому, а вони не зупиняються – водії боялися мого підозрілого вигляду. А місцеві бабусі дивувалися, мовляв, що за дивак дрова носить? Працював я інтенсивно – по 600 робіт за рік виходило. За один твір давали 400 рублів. Непоганий заробіток був, але ті гроші пропали разом із Союзом. До речі, перед його розпадом у мене була виставка скульптур відомих політиків: Горбачова, Тетчер, Рейгана.
Пізніше довелося працювати у Підмосков’ї. Оздоблював будинки багатіїв. Якось мої роботи побачив кримінальний авторитет, колишній чемпіон Європи з боксу Віктор Карпухін (пізніше його вбили). Він запропонував піти працювати до нього, дуже хотів, аби зробив йому вдома скульптури піратів. Я не міг відмовити. За три роки подібними витворами оздобив дві дачі. Мешкав у Карпухіна, там і харчувався. Платив авторитет добре, однак в нього вдома постійно були якісь розборки, бійки, різанина. Ледве вирвався: поїхав на Різдво додому, а потім зателефонував до його приятеля й попросив, щоби він повідомив Вікторові, буцімто я подався на заробітки до Німеччини. Інакше вони приїхали б за мною й на Буковину.
Золотий хрест –
від владики
В одній з кімнат ми побачили на підлозі чимало елементів церковного начиння.
– Вже восьмий місяць працюю над іконостасом для храму Різдва Пресвятої Богородиці у Полтаві, – пояснює художник. – Там я вже розмальовував одну церкву, за що отримав нагороду з рук тамтешнього владики – золотий хрест. Ще коли був вдома на Одещині, місцевий священик запропонував розмалювати церкву. Спробував – і вдалося. Тепер на моєму рахунку вже є дві каплички і шість церков. Приміром, у Шипинцях робив вівтар. Це речі релігійні, тому потрібно відповідно налаштуватися і без молитви не обійтися.
– Чи не плануєте зробити персональну виставку у Чернівцях?
– Маю такий намір, адже розміняв торік шостий десяток, то й пора б. Друзі пропонували вступити до Спілки художників, та я чомусь не звик ганятися за регаліями. Мабуть, вдався в дідуся, який пройшов п’ять воєн і дожив до ста років. Він завжди казав, що коли людина буде рабом свого ремесла – тоді будуть і повага, і душевне задоволення.
Повернутися назад