Чілка, що прикриває одне око, рожево-чорний одяг – це емо
Про специфіку буття емо нам розповів один із найяскравіших представників емо-кідів у Чернівцях – Олександр Колодій , у народі знаний за прізвиськом "Окер":
– Розкажи, насамперед, хто такі "емо"?
– Емо походить від слова "емоційний". Це особливий вид хард-кор-музики, де вокаліст виявляє свою надмірну емоційність черех крик чи плач. Навколо цієї музики створилася молодіжна субкультура, представники якої називають себе емо-кідами. Емо відрізняються особливо чуттєвим світосприйняттям. Таких людей характеризують часті перепади настрою та затяжні депресії. Зовнішній вигляд емо також відрізняється: поєднання чорного та рожевого кольорів в одязі, чілка, що прикриває одне око, різноманітні пірсинги, завужені штани, кеди, скейтери тощо.
– Коли з’явилася емо-тен-
денція? Нині це надзвичайно популярно.
– Просто зараз це дуже популярно. Так само колись був бум на "готику". Але це все мине, і з часом залишаться лише ті емо, котрі такими є у душі. Емо як стиль у музиці почав розвиватися з 1994 року. З’явилося багато гуртів, які виконували пісні про нещасне кохання та несправедливість, використовуючи у своїх піснях крик, шепіт, плач… Зараз з’явилося багато різновидів цієї музики, вона відчутно відрізняється від початкового варіанту. Як наслідок, з’явилася ціла культура емо, що включає особливий стиль та поведінку її прихильників. В Україні ця тенденція почала поширюватися із запізненням.
– Чи ідентифікуєш себе із субкультурою емо?
– Так, можна сказати, що певною частиною я є емо. Я слухаю музику такого стилю, відповідно вдягаюся. Але головне – відчувати емо душею. Це потрібно любити. А не просто так: я хочу стати емо, тому я ним стану. Є такі, хто просто пограється, а потім знайде щось своє. А ті, хто повинен бути емо – ними і залишаться. Головне – бути собою.
– А багато представників емо-культури є в Чернівцях?
– Якщо судити із зовнішнього вигляду, – так, дуже багато. Але розібравшись, розумієш, що справжніх емо серед них навіть половини немає. Люди просто вдягаються так, а якщо їх за запитати елементарне: "Хто такі емо?" – не зможуть відповісти.
– Як на тебе реагують пересічні люди, вчителі?
– Вчителі вже звикли, бо я відразу виглядав не так, як всі. А на вулиці перехожі звертають увагу: хто косо подивиться, хто посміхнеться. Відчувається здивування, люди ніколи не бачили такого. Однак часто незнайомці вважають, що якщо ти так одягнувся – отож з поганої сім’ї, хуліган або наркоман. Це неправильно. За кордоном, наприклад, люди не реагують на такі речі. Кожен одягається так, як йому зручно, і на це ніхто не зважає. Гадаю, розуміння ще прийде. Головне не те, як ти вдягаєшся, а те – хто ти всередині.
– Гаразд, а був у тебе випускний, чи ще якась урочиста подія? Себто, можна тебе побачити у костюмі?
– Ммм... На випускному я не був, бо пішов зі школи після дев’ятого класу. Але, звичайно, мене можна побачити в костюмі. Навіть до школи я інколи вдягався, як всі. Щоправда, не часто. Зараз мені дуже подобається поєднання стилів, тому я спокійно можу вдягнути костюм, розпустити краватку та взути кеди. При цьому стилю емо це абсолютно не завадить. Поєднання "класики" та "панку" – це дуже доречно.
– Скажи, а як ставляться до всього цього твої батьки?
– Батьки ставляться до цього негативно. Мабуть, тому, що просто не розуміють. Вони такими не були і вважають, що й ми не повинні відрізнятися від них. Але молодь зараз зовсім інша і перебуває у пошуках свого місця. Ми цікавимося чимось новим, а вони вже, мабуть, і не зміняться. Хоча, у мене особливих проблем із батьками немає, позаяк вони вже звикли і зрозуміли, що я не буду таким, яким вони мене уявляють. Головне, що я не п’ю, не курю і майже не бешкетую (сміється). Особливих проблем від мене немає.
– А де ти дістаєш одяг та аксесуари, щоби так виглядати?
– Доводиться шукати у різних магазинах. А особливо нас рятує second-hand, бо там можна знайти речі, яких ні в кого більше не буде.
В Україні немає магазинів для емо, тому вони самі виготовляють браслети, самотужки наносять малюнки акриловими фарбами на футболки. Постійно треба щось вшивати, переробляти і багато часу гаяти тільки на зовнішній вигляд.
– Косметикою користуєшся?
– На даний момент не користуюся, тому що у нас це можуть не зовсім правильно зрозуміти. До того ж, я ще вчуся, і це було би не дуже доречно. Зазвичай емо користуються косметикою. Переважно вони підводять очі, наносять креми для надання обличчю блідого ефекту та фарбують нігті. Вважаю, коли в мене буде самостійне життя, я зможу робити все, що захочу.
– Якій музиці надаєш пере-
вагу?
Надаю перевагу емо-панку, хоча я слухаю і альтернативну музику, і поп-панк, можу слухати дуже важку музику. Я люблю ті пісні, які відчуваю, які, можна сказати, хапають за серце. Зараз я просто фанатію від музики гурту "My chemical romance" – це дуже популярний у Європі гурт, який виконує музику у стилі емо.
– Розкажи, насамперед, хто такі "емо"?
– Емо походить від слова "емоційний". Це особливий вид хард-кор-музики, де вокаліст виявляє свою надмірну емоційність черех крик чи плач. Навколо цієї музики створилася молодіжна субкультура, представники якої називають себе емо-кідами. Емо відрізняються особливо чуттєвим світосприйняттям. Таких людей характеризують часті перепади настрою та затяжні депресії. Зовнішній вигляд емо також відрізняється: поєднання чорного та рожевого кольорів в одязі, чілка, що прикриває одне око, різноманітні пірсинги, завужені штани, кеди, скейтери тощо.
– Коли з’явилася емо-тен-
денція? Нині це надзвичайно популярно.
– Просто зараз це дуже популярно. Так само колись був бум на "готику". Але це все мине, і з часом залишаться лише ті емо, котрі такими є у душі. Емо як стиль у музиці почав розвиватися з 1994 року. З’явилося багато гуртів, які виконували пісні про нещасне кохання та несправедливість, використовуючи у своїх піснях крик, шепіт, плач… Зараз з’явилося багато різновидів цієї музики, вона відчутно відрізняється від початкового варіанту. Як наслідок, з’явилася ціла культура емо, що включає особливий стиль та поведінку її прихильників. В Україні ця тенденція почала поширюватися із запізненням.
– Чи ідентифікуєш себе із субкультурою емо?
– Так, можна сказати, що певною частиною я є емо. Я слухаю музику такого стилю, відповідно вдягаюся. Але головне – відчувати емо душею. Це потрібно любити. А не просто так: я хочу стати емо, тому я ним стану. Є такі, хто просто пограється, а потім знайде щось своє. А ті, хто повинен бути емо – ними і залишаться. Головне – бути собою.
– А багато представників емо-культури є в Чернівцях?
– Якщо судити із зовнішнього вигляду, – так, дуже багато. Але розібравшись, розумієш, що справжніх емо серед них навіть половини немає. Люди просто вдягаються так, а якщо їх за запитати елементарне: "Хто такі емо?" – не зможуть відповісти.
– Як на тебе реагують пересічні люди, вчителі?
– Вчителі вже звикли, бо я відразу виглядав не так, як всі. А на вулиці перехожі звертають увагу: хто косо подивиться, хто посміхнеться. Відчувається здивування, люди ніколи не бачили такого. Однак часто незнайомці вважають, що якщо ти так одягнувся – отож з поганої сім’ї, хуліган або наркоман. Це неправильно. За кордоном, наприклад, люди не реагують на такі речі. Кожен одягається так, як йому зручно, і на це ніхто не зважає. Гадаю, розуміння ще прийде. Головне не те, як ти вдягаєшся, а те – хто ти всередині.
– Гаразд, а був у тебе випускний, чи ще якась урочиста подія? Себто, можна тебе побачити у костюмі?
– Ммм... На випускному я не був, бо пішов зі школи після дев’ятого класу. Але, звичайно, мене можна побачити в костюмі. Навіть до школи я інколи вдягався, як всі. Щоправда, не часто. Зараз мені дуже подобається поєднання стилів, тому я спокійно можу вдягнути костюм, розпустити краватку та взути кеди. При цьому стилю емо це абсолютно не завадить. Поєднання "класики" та "панку" – це дуже доречно.
– Скажи, а як ставляться до всього цього твої батьки?
– Батьки ставляться до цього негативно. Мабуть, тому, що просто не розуміють. Вони такими не були і вважають, що й ми не повинні відрізнятися від них. Але молодь зараз зовсім інша і перебуває у пошуках свого місця. Ми цікавимося чимось новим, а вони вже, мабуть, і не зміняться. Хоча, у мене особливих проблем із батьками немає, позаяк вони вже звикли і зрозуміли, що я не буду таким, яким вони мене уявляють. Головне, що я не п’ю, не курю і майже не бешкетую (сміється). Особливих проблем від мене немає.
– А де ти дістаєш одяг та аксесуари, щоби так виглядати?
– Доводиться шукати у різних магазинах. А особливо нас рятує second-hand, бо там можна знайти речі, яких ні в кого більше не буде.
В Україні немає магазинів для емо, тому вони самі виготовляють браслети, самотужки наносять малюнки акриловими фарбами на футболки. Постійно треба щось вшивати, переробляти і багато часу гаяти тільки на зовнішній вигляд.
– Косметикою користуєшся?
– На даний момент не користуюся, тому що у нас це можуть не зовсім правильно зрозуміти. До того ж, я ще вчуся, і це було би не дуже доречно. Зазвичай емо користуються косметикою. Переважно вони підводять очі, наносять креми для надання обличчю блідого ефекту та фарбують нігті. Вважаю, коли в мене буде самостійне життя, я зможу робити все, що захочу.
– Якій музиці надаєш пере-
вагу?
Надаю перевагу емо-панку, хоча я слухаю і альтернативну музику, і поп-панк, можу слухати дуже важку музику. Я люблю ті пісні, які відчуваю, які, можна сказати, хапають за серце. Зараз я просто фанатію від музики гурту "My chemical romance" – це дуже популярний у Європі гурт, який виконує музику у стилі емо.
Повернутися назад