Сталін схвалив розстріл буковинських селян
Першого квітня 1941 року кількатисячна юрба селян з декількох сіл Глибоцького району, переважно румунської національності, прямувала в бік радянсько-румунського кордону. За декілька днів до цього люди зверталися до влади у Глибоку, але їх попередили, щоби не йшли, бо через кордон нікого не пропустять.
Колону з трьох тисяч людей супроводжували прикордонники і просили не йти, бо будуть стріляти. По боках колони і попереду йшли активісти з кийками та свастикою на рукавах. Вони й підвели колону до трагічного місця у 32-му кварталі Кам’янського лісгоспу, яке зараз відоме як "Біля хрестів", а самі тим часом кудись зникли. Прикордонники востаннє попередили, що будуть стріляти... Перша черга пострілів була по хрестах і хоругвах, які несли люди. Однак натовп спинити вже було неможливо. Офіцер підняв прапорець. Застрекотали кулемети... Про цю подію мовчали 50 років. Лише у квітні 1991 року на місці трагедії вперше зібралися місцеві жителі, представники влади, духовенство. З часом там встановили пам’ятний знак.
Нашому кореспондентові вдалося знайти декількох учасників того трагічного походу, які ще досі живуть у навколишніх селах.
"Ми з сестрою залишилися
біля мертвої мами"
Мешканець села Кам’янка Флоря ПАНЦИР служив тоді у багатого господаря. На вечорницях, де збиралися парубки, говорили, що 1 квітня відкриють кордон. Він приєднався до колони, теж був поранений. Куля пройшла вище серця.
– Кулемети били хвилин п’ять, – розповідає вуйко Флоря. – Вже сутеніло. У лісі було багато вбитих і поранених. Прикордонники вночі привезли 10 селян з Білої Криниці, щоби ті копали яму. У неї зносили тіла вбитих, а поранених вантажили на підводи і везли до Чернівців. На річці Сірет через кожні 10 метрів стояли солдати-прикордонники. З Глибокої прибула підмога. По селах виловлювали підозрілих людей і везли на допит.
Флоря Панцир пробув місяць у лікарні, а згодом ще місяць у в’язниці, і його відпустили. Пішки залізничною колією прийшов до Черепківки, а звідти – додому.
Жительці Сучевен Зиновії ФРАТОВЧАН тоді було три роки: – На кордон ми йшли усією сім’єю. Батько йшов попереду, мати несла мене на спині, а старшу сестру вела за руку. В лісі маму вбили, батькові вдалося проскочити повз прикордонників. А ми з сестрою залишилися біля мертвої мами. Згодом нас забрали люди з нашого села, які втікали з лісу додому. Знайшли ми прихисток у тітки, але згодом нас з тіткою вислали до Казахстану, де ми пробули декілька років.
Кримінальна справа 00117, з якою авторові вдалося ознайомитися в архівах, досить скупо проливає світло на цю трагедію. Коротенька доповідна, протоколи затримань, допитів…: "1 апреля толпа крестьян численностью свыше 2 тыс. человек была задержана при попытке пересечь государственную границу. Были приняты меры физического воздействия..." Про кількість вбитих – у справі жодного слова.
Після подій 15 осіб-активістів було засуджено до 15 років позбавлення волі. Судили їх 1942 року в місті Свердловську. А один з учасників походу Василь Грижинку був засуджений до розстрілу, але ще до виконання вироку він помер у в’язниці. Багатьох членів родин засуджених репресували. Чимало людей вивезли до Казахстану та Сибіру.
"Стріляти в людей, звичайно, можна", –заявив Сталін Хрущову
Що ж змусило селян йти під кулі прикордонників? Нова влада, яка прийшла на Буковину 1940 року, почала обкладати селян непосильними податками, із сіл забирали і вивозили колишніх двірників (сільських голів). Влада вербувала молодих людей і вивозила їх на роботи в промислові райони вглиб Радянського Союзу.
У лютому-березні 1941 року селами прикордонних районів поширювалися чутки, що незабаром відкриють кордон і охочі зможуть безперешкодно піти до Румунії з сім’ями та майном. Селами почали ходити невідомі особи й агітувати, щоби люди 1 квітня переходили до Румунії, мовляв, кордон буде відкритий. Хто були ці люди і звідки, ніхто не знав. Невідомо також, чому чекісти не виловлювали цих агітаторів...
Виявляється, що про трагічні події на радянсько-румунському кордоні в Чернівецькій області знали тодішній керівник Української РСР Микита Хрущов та сам Йосип Сталін.
У книзі "Тайны войны", яка вийшла друком у Москві 2000 року, так описано ці події: "1 квітня 1941 року Перший секретар Компартії України Микита Хрущов повідомив Сталіну: "Частина селян чотирьох сіл Глибоцького району Чернівецької області направилася в районний центр Глибока з вимогами відправити їх до Румунії. Таких нараховувалося до 1000 людей. Біля будівлі райвідділу НКВС їм пояснили незаконність такого зібрання на прикордонній смузі і вимагали розійтися. Потім прикордонники відкрили вогонь. За попередніми даними, майже 50 осіб було вбито і поранено. Інші розбіглися".
Йосип Віссаріонович був задоволений, що до Румунії ніхто не потрапив, але Хрущова покритикував: "Взагалі з вашого повідомлення видно, що робота у вас у прикордонних районах ведеться геть погано. Стріляти в людей, звичайно, можна, але стрільба – не головний метод нашої роботи..."
Колону з трьох тисяч людей супроводжували прикордонники і просили не йти, бо будуть стріляти. По боках колони і попереду йшли активісти з кийками та свастикою на рукавах. Вони й підвели колону до трагічного місця у 32-му кварталі Кам’янського лісгоспу, яке зараз відоме як "Біля хрестів", а самі тим часом кудись зникли. Прикордонники востаннє попередили, що будуть стріляти... Перша черга пострілів була по хрестах і хоругвах, які несли люди. Однак натовп спинити вже було неможливо. Офіцер підняв прапорець. Застрекотали кулемети... Про цю подію мовчали 50 років. Лише у квітні 1991 року на місці трагедії вперше зібралися місцеві жителі, представники влади, духовенство. З часом там встановили пам’ятний знак.
Нашому кореспондентові вдалося знайти декількох учасників того трагічного походу, які ще досі живуть у навколишніх селах.
"Ми з сестрою залишилися
біля мертвої мами"
Мешканець села Кам’янка Флоря ПАНЦИР служив тоді у багатого господаря. На вечорницях, де збиралися парубки, говорили, що 1 квітня відкриють кордон. Він приєднався до колони, теж був поранений. Куля пройшла вище серця.
– Кулемети били хвилин п’ять, – розповідає вуйко Флоря. – Вже сутеніло. У лісі було багато вбитих і поранених. Прикордонники вночі привезли 10 селян з Білої Криниці, щоби ті копали яму. У неї зносили тіла вбитих, а поранених вантажили на підводи і везли до Чернівців. На річці Сірет через кожні 10 метрів стояли солдати-прикордонники. З Глибокої прибула підмога. По селах виловлювали підозрілих людей і везли на допит.
Флоря Панцир пробув місяць у лікарні, а згодом ще місяць у в’язниці, і його відпустили. Пішки залізничною колією прийшов до Черепківки, а звідти – додому.
Жительці Сучевен Зиновії ФРАТОВЧАН тоді було три роки: – На кордон ми йшли усією сім’єю. Батько йшов попереду, мати несла мене на спині, а старшу сестру вела за руку. В лісі маму вбили, батькові вдалося проскочити повз прикордонників. А ми з сестрою залишилися біля мертвої мами. Згодом нас забрали люди з нашого села, які втікали з лісу додому. Знайшли ми прихисток у тітки, але згодом нас з тіткою вислали до Казахстану, де ми пробули декілька років.
Кримінальна справа 00117, з якою авторові вдалося ознайомитися в архівах, досить скупо проливає світло на цю трагедію. Коротенька доповідна, протоколи затримань, допитів…: "1 апреля толпа крестьян численностью свыше 2 тыс. человек была задержана при попытке пересечь государственную границу. Были приняты меры физического воздействия..." Про кількість вбитих – у справі жодного слова.
Після подій 15 осіб-активістів було засуджено до 15 років позбавлення волі. Судили їх 1942 року в місті Свердловську. А один з учасників походу Василь Грижинку був засуджений до розстрілу, але ще до виконання вироку він помер у в’язниці. Багатьох членів родин засуджених репресували. Чимало людей вивезли до Казахстану та Сибіру.
"Стріляти в людей, звичайно, можна", –заявив Сталін Хрущову
Що ж змусило селян йти під кулі прикордонників? Нова влада, яка прийшла на Буковину 1940 року, почала обкладати селян непосильними податками, із сіл забирали і вивозили колишніх двірників (сільських голів). Влада вербувала молодих людей і вивозила їх на роботи в промислові райони вглиб Радянського Союзу.
У лютому-березні 1941 року селами прикордонних районів поширювалися чутки, що незабаром відкриють кордон і охочі зможуть безперешкодно піти до Румунії з сім’ями та майном. Селами почали ходити невідомі особи й агітувати, щоби люди 1 квітня переходили до Румунії, мовляв, кордон буде відкритий. Хто були ці люди і звідки, ніхто не знав. Невідомо також, чому чекісти не виловлювали цих агітаторів...
Виявляється, що про трагічні події на радянсько-румунському кордоні в Чернівецькій області знали тодішній керівник Української РСР Микита Хрущов та сам Йосип Сталін.
У книзі "Тайны войны", яка вийшла друком у Москві 2000 року, так описано ці події: "1 квітня 1941 року Перший секретар Компартії України Микита Хрущов повідомив Сталіну: "Частина селян чотирьох сіл Глибоцького району Чернівецької області направилася в районний центр Глибока з вимогами відправити їх до Румунії. Таких нараховувалося до 1000 людей. Біля будівлі райвідділу НКВС їм пояснили незаконність такого зібрання на прикордонній смузі і вимагали розійтися. Потім прикордонники відкрили вогонь. За попередніми даними, майже 50 осіб було вбито і поранено. Інші розбіглися".
Йосип Віссаріонович був задоволений, що до Румунії ніхто не потрапив, але Хрущова покритикував: "Взагалі з вашого повідомлення видно, що робота у вас у прикордонних районах ведеться геть погано. Стріляти в людей, звичайно, можна, але стрільба – не головний метод нашої роботи..."
Повернутися назад