Мешканці Шанців не злякалися сусідства зі сміттєзвалищем, а тепер чекають на будівництво заводу

Мікрорайони Садгори – Нова Жучка, Слобідка, Шанці – розташовані на крайніх околицях міста. Так, Шанці межують із селом Чорнівкою. Ця територія знаменита, на жаль, міським сміттєзвалищем. Його створили тут 1992 року. Воно займає майже 14 гектарів родючих земель. Сюди звозять сміття з усього міста. Усім мешканцям навколишніх будинків, які потрапили в окреслену санітарну зону, ще під час відкриття звалища надали квартири. Та кожен розпорядився ними на власний розсуд – хто продав, хто віддав дітям – і не покинув свого обійстя. Люди і далі вирощують на своїх городах все необхідне та випасають худобу. А неподалік димить звалище, поширюючи навкруги неприємні запахи. Воно повинно проіснувати до 2012 року.
– Наступного року на звалищі планується розпочати будівництво сміттєсортувального заводу, – повідомив голова Садгірської районної ради Юрій БУРЕГА. – Подібні вже діють у багатьох обласних центрах. Крім того, тут виявлено великий вміст газу метану, який добре було би використати для корисних цілей. Скажімо, спорудити неподалік теплиці для вирощування квітів та овочів, а обігрівати їх метаном.
Прокопали підземний хід аж до Цецино
Ще й досі на місці давнього городища, яке тепер розташоване на території ближнього до Садгори села Горішні Шерівці Заставнівського району, можна побачити залишки високого валу та глибокого рову. У XVI-XVII століттях на цій високій горі розташовувалося містечко із фортецею. З трьох боків його оточувало урвище, тому воно вважалося неприступним. Старожили переповідають, що за часів турецької неволі з городища було прокопано підземний хід через усе місто аж до Цецино. І коли на Чернівці нападали турецькі орди, мешканці втікали через тунель у городище. На підземний хід випадково натрапили будівельники, коли у місцевому магазині копали підвал. Як розповів голова Садгірської районної ради, випускник історичного факультету ЧНУ Юрій Бурега, котрий народився і все життя прожив на Слобідці, ще в дитинстві разом зі старшими хлопцями заходив у той тунель. Але десь у 60-х роках минулого століття вхід до нього засипали. Хоча сам тунель залишився.
У панському маєтку навчаються міліціонери
На території Слобідки, у колишньому родинному маєтку панів Штромарів, зараз розташоване училище міліції. Перед приходом радянської влади панська сім’я виїхала до Румунії. Протягом багатьох років у їхньому будинку розташовувалися різні установи, зокрема, школа та лікувальний профілакторій. У родинному парку, який вважався колись одним із кращих у Чернівцях, досі збереглося тюльпанове дерево, яке щороку зацвітає в травні прегарними жовтими квітами. Залишилися і рідкісний червоний бук, і столітні сосни.

Перспективи
Відпочиватимуть на озері та їздитимуть на конях
– Ми ставимося до цих мікрорайонів Садгори не як до околиць, а як до повноправної частини міста, – запевнив головний архітектор Чернівців Сергій ГОМОНОВИЧ. – Оскільки це екологічно чиста зона, то, згідно з Генеральним планом забудови міста, тут буде індивідуальна житлова забудова. Спорудження якихось промислових об’єктів не планується.
– У мікрорайоні Шанці є велике озеро, біля якого колись розміщувалася велика Чорнівська база відпочинку, – розповів голова Садгірської районної ради Юрій БУРЕГА. – 2004 року його викупив приватний підприємець, котрий хоче знову зробити це місце привабливим для відпочинку. Поблизу росте ліс, де є гриби та ягоди. Приміщення млина, спорудженого ще за австрійських часів, придбав нащадок колишніх його власників. Він планує створити тут справжню туристичну мекку – зі старовинним готелем, рестораном, навіть відкрити школу верхової їзди, розробити піші та кінні маршрути на гору Груню.
Цього року будуть ремонтувати вулиці Сінну та Дунайську.

Обличчя району
Петро Червенюк намалював понад три тисячі картин
Корінний мешканець Слобідки, заслужений майстер народної творчості України 82-літній Петро Червенюк намалював за своє життя понад три тисячі картин.
– Хочу передати свій будинок і картини державі, – сказав кореспондентові "МБ" Петро Іванович. – Щоби створили тут музей мого імені. Нехай приходять люди, дивляться. За своє життя не продав жодної картини. Дарував їх знайомим і незнайомим людям. Я і зараз малюю у майстерні, під яку переобладнав одну з кімнат. Перші свої малюнки, він зробив чорним вугликом на стіні власної оселі. Відтак свої таланти шістнадцятирічний сільський хлопчина проявив на фронті, малюючи плани окопів. Дійшов аж до Берліна, брав участь у його штурмі. За мужність нагороджений численними орденами і медалями. Повернувшись до рідної Слобідки, працював Петро Іванович у Садгірському та Магалянському дитячих будинках, допоміжній школі, на станції юних натуралістів. І одночасно навчався у вечірній школі робітничої молоді. Згодом вступив до студії образотворчого мистецтва при обласному будинку народної творчості, заочно закінчив народний університет мистецтв у Москві. І весь час малював картини. А ще виготовляв з дерева оригінальні дитячі іграшки, які везли навіть до Канади.
– Мої предки одними з перших оселилися в Садгорі ще 1772 року, – розповів Петро Червенюк. – Нещодавно я звернувся до державного обласного архіву, щоби видали довідку про мій родовід. Там сказали, що це буде коштувати 300 гривень. Але я заплачу, тільки щоби зібрати докупи всіх своїх родичів.

Церковний вівтар принесла злива
%1%Церква Святого Спиридона на Слобідці – найстаріша на території Садгори. Спорудили її 1773 року. Тоді була велика злива. І водою з гір принесло церковний вівтар. Мешканцям поселення вдалося витягнути його. Цей вівтар, принесений невідомо звідки, і започаткував храм. Спорудили його за тодішніми канонами: будівля була без куполів, покрита дранкою і не перевищувала вершника на коні зі списом. У 60-х роках церкву зачинили, і в її стінах розташували склад. Але 1989 року храм відновили та знову відкрили для Богослужінь. Збереглася і давня дзвіниця, якій уже понад два століття.

Історична довідка
Тут селилися свободолюбні люди

Якщо вихідці з французького міста Орлеана заснували в Америці Новий Орлеан, а англійці – новий Йорк, то мешканці мікрорайону Стара Жучка заснували в Садгорі Нову Жучку. Було це приблизно у XVIII столітті. Селилися свободолюбні жучкани на вільних землях – біля лісу та річки Мошків – на так званій Хотинській височині, яка пролягає аж до Дністра. Кожен мав у приватному користуванні шматок лісу, з якого, власне, і жив, продаючи його як будівельний матеріал та дрова. Тут є навіть цілі династії лісників. Бо ніхто так не знається на лісі, як вихідці з цього мікрорайону. Зараз Нова Жучка за площею та кількістю населення аж ніяк не поступається перед Старою.
А ось на території Слобідки і Шанців селилися здебільшого ремісники та селяни. Ще й досі збереглися давні назви місцевих кутів, як, скажімо, Гончарня, Шкірна, які вказували на те, чим саме займалися їхні мешканці. А вони виготовляли горшки, виправляли шкіру, кували сільськогосподарський реманент, вирощували худобу, працювали на землі... Перша історична назва цієї місцини згадується як Долішні Шерівці. Зокрема, з грамоти воєводи Радула від 28 травня 1618 року можна дізнатися, що Чернівцям належали деякі пасовища по той бік Пруту, тобто між селами Рогізна і Шерівці. Втрата цієї території, як стверджує дослідник Чернівців Раймунд Фрідріх Кайндль, сталася після одного судового процесу. На початку XVII століття на цих пасовищах було вбито двох поважних поляків. І щоби не відповідати за вбивство, чернівчани почали доводити, що "та місцина" належить не місту, а селам Рогізна та Шерівці. У свою чергу поляки вирішили помститися місцевим мешканцям: убили двох чоловіків із Рогізни та трьох – із Шерівців. Таким чином цю територію було відібрано у чернівчан. Невелике поселення ремісників, засноване приблизно 1772 року, вважали слободою, звідси і назва мікрорайону. Хоча дехто зі старожилів стверджує, що селилися тут люди, котрі втікали від неволі та рабства. Ця любов до свободи й спричинила назву поселення Слобідки.
Ще один мікрорайон Садгори незвичну назву Шанці отримав від свого місцезнаходження. Простягається невелике поселення вздовж річки Мошків та розташоване між двома височинами – найвищою в Садгірському районі горою Груня, покритою лісом, і горою Щовб. Мешканці назвали поселення на місцевий манір Шанці, тобто улоговина, долина. Тягнеться воно аж до міського сміттєзвалища, що на вулиці Чорнівській, і є крайньою точкою Чернівців.