Майстри продавали донецькі тарелі, сирних коників і шкури диких тварин

Жінки більше звертали увагу на недешеві прикраси з бісеру та вишиванки ручної роботи – гердани продавали за 120-140 гривень, сумки з бісеру – від 100 гривень, сумочки для мобільних телефонів – за 30 гривень. Класична сорочка, вишита червоно-чорними нитками, коштувала щонайменше 350 гривень, дитячі – від 100 гривень. А жіночу сорочку з тонкого батисту, вишиту художнім розписом, пропонували за тисячу гривень і більше.
Намет, де пані Ганнуся з Косівщини продавала їстівних сирних коників, обліпила здебільшого дітвора. Коники, виготовлені з овечої бринзи, коштували по 1,5, 2,5 і чотири гривні. Багатьох перехожих дивував цей товар. Майстриня терпляче усім пояснювала, що фігурки виготовлені з бринзи і пояснювала процес їхнього виготовлення.
А гончарні тарілки, що коштували від 20 гривень, сільнички, набори для кухні, а також сувенірні вази з глини за 30-40 гривень приїхали аж із Донецька.
– Ми тридцять три години провели у дорозі, щоби показати, що вміємо, – сказала майстриня. – У Чернівцях ми вперше – у вас дуже гарно.
Василь ВІХРЕНКО, майстер з міста Балта Одеської області, кожному охочому награвав народні і класичні мелодії на сопілках, які виготовив власноруч.
– Я – вчитель музики, – розповів чоловік. – Почав виготовляти сопілки, бо в Україні дуже мало справжніх сопілок. Сувенірні можна придбати на кожному кроці, а щоби професійно грати – ні. Тож заготовляю дошки з граба, вони щонайменше два роки сохнуть. Потім вирізаю, виварюю в олії, у парафіні. Це дуже тривала і копітка робота. Проте мої сопілки не б’ються і не ламаються. Навіть винайшов тромбон на базі сопілки.
Дорого продавали екзотичний товар – шкури диких тварин. За шкуру дорослого оленя просили 600 гривень, козулі – 450, барана – 400, кабана – 500 гривень.
Торгівля на вулиці вирувала декілька годин поспіль, не заважав і дрібний дощ.