З оточення вийшли вночі – з прапором і оркестром
Ветеран війни і праці Василь Глухов з того покоління, яке народилося 1924 року і з якого залишилися живими один відсоток –інші загинули. У нього небагато нагород, зате які: два ордени Слави, два ордени Вітчизняної війни, орден Червоної Зірки та медаль "За відвагу". Рядовому солдату їх за "так" не давали. А служив Василь Гаврилович мінометником.
Як каже Василь Гаврилович, 1941-го вони з хлопцями косили в місцевому колгоспі сіно, коли на коні примчав обліковець і повідомив страшну звістку. Наступного дня Глухов з друзями пішов до військкомату і написав заяву, в якій просив відправити його на фронт добровольцем.
– Навіщо добровільно йшли, може б у тилу залишилися? – запитую.
– Що ви, ми тоді про це не думали, мали одне на думці – ворог напав на нашу землю і його потрібно прогнати. Молодь тоді була дуже патріотичною, не те, що тепер. А воювати довелося дуже важко, з великими втратами. Та найважче нам довелося 1941 року під Москвою.Стояла люта зима, вітер і мороз. А треба було прорвати фронт. Рано о дев’ятій розпочалася тригодинна артилерійська підготовка. Привезли кашу з м’ясом, чорний хліб. А ще старшина поклав на стіл каструлі зі спиртом – кожен міг зачерпнути стільки, сКільки хотів. "Старики", які воювали з першого дня, не пили, й не радили це робити новачкам. Але мало хто дослухався. Потім ми висунулися на рубіж. І тут почалося: одні солдати зі страху перед смертю почали ридати, інші сміятися, а були такі, що навіть "зблудили". Після атаки на полі залишилося багато трупів – майже всі, хто пив спирт, загинули. Алкоголь сповільнює реакцію, а ще ж п’яному море по коліна.
Як розповідає ветеран, на початку війни було чимало зрадників. "Ми одного разу навіть офіцера нашого спіймали, мав у речовому мішку передавача німецького, – каже Глухов.– Спочатку почав "права качати" А коли заглянули в мішок, почав втікати. Але наздогнали".
Неодноразово молодий солдат ходив і в розвідку боєм. Якось їх двоє привели двох фашистів. А в іншому випадку троє наших розвідників не могли подужати одного "язика"– надто дужий попався німецький офіцер. Виручив розвідник, який ховався за бруствером. Зрозумівши, що щось сталося, він кинувся до бліндажа. Німець і його мав побороти, але солдат встиг схопити противника за статевий орган і тиснув доти, доки офіцера не зв’язали.
Наприкінці війни Василь Глухов брав участь у боях за Кенігсберг (тепер Калінінград, Росія). У Східній Пруссії полк потрапив в оточення, ледве вирвалися. Проривалися вночі, з полковим прапором і військовим оркестром.
Брав участь Василь Гаврилович й у відомому параді Перемоги у Москві. Якось вночі прийшли два офіцери й наказали вставати.
– Мене зважили, зміряли зріст і пішли. А пізніше наказали взяти гвинтівку й відвезли до Кенігсберга. Тут муштрували цілими днями – вночі не міг ніг підняти. Потім повезли до Москви й аж тут повідомили, що братимемо участь у параді. За декілька днів до параду приїхав маршал Жуков. Сварився, щоби ніхто не вступав в інтимні стосунки з жінками. "Хто "заробить" венеричне захворювання, того я сам лікуватиму", – пригрозив маршал.
Після війни, 1948 року, В. Глухов приїхав на Буковину. Далі працював на залізниці – від провідника й до начальника потяга.
Як каже Василь Гаврилович, 1941-го вони з хлопцями косили в місцевому колгоспі сіно, коли на коні примчав обліковець і повідомив страшну звістку. Наступного дня Глухов з друзями пішов до військкомату і написав заяву, в якій просив відправити його на фронт добровольцем.
– Навіщо добровільно йшли, може б у тилу залишилися? – запитую.
– Що ви, ми тоді про це не думали, мали одне на думці – ворог напав на нашу землю і його потрібно прогнати. Молодь тоді була дуже патріотичною, не те, що тепер. А воювати довелося дуже важко, з великими втратами. Та найважче нам довелося 1941 року під Москвою.Стояла люта зима, вітер і мороз. А треба було прорвати фронт. Рано о дев’ятій розпочалася тригодинна артилерійська підготовка. Привезли кашу з м’ясом, чорний хліб. А ще старшина поклав на стіл каструлі зі спиртом – кожен міг зачерпнути стільки, сКільки хотів. "Старики", які воювали з першого дня, не пили, й не радили це робити новачкам. Але мало хто дослухався. Потім ми висунулися на рубіж. І тут почалося: одні солдати зі страху перед смертю почали ридати, інші сміятися, а були такі, що навіть "зблудили". Після атаки на полі залишилося багато трупів – майже всі, хто пив спирт, загинули. Алкоголь сповільнює реакцію, а ще ж п’яному море по коліна.
Як розповідає ветеран, на початку війни було чимало зрадників. "Ми одного разу навіть офіцера нашого спіймали, мав у речовому мішку передавача німецького, – каже Глухов.– Спочатку почав "права качати" А коли заглянули в мішок, почав втікати. Але наздогнали".
Неодноразово молодий солдат ходив і в розвідку боєм. Якось їх двоє привели двох фашистів. А в іншому випадку троє наших розвідників не могли подужати одного "язика"– надто дужий попався німецький офіцер. Виручив розвідник, який ховався за бруствером. Зрозумівши, що щось сталося, він кинувся до бліндажа. Німець і його мав побороти, але солдат встиг схопити противника за статевий орган і тиснув доти, доки офіцера не зв’язали.
Наприкінці війни Василь Глухов брав участь у боях за Кенігсберг (тепер Калінінград, Росія). У Східній Пруссії полк потрапив в оточення, ледве вирвалися. Проривалися вночі, з полковим прапором і військовим оркестром.
Брав участь Василь Гаврилович й у відомому параді Перемоги у Москві. Якось вночі прийшли два офіцери й наказали вставати.
– Мене зважили, зміряли зріст і пішли. А пізніше наказали взяти гвинтівку й відвезли до Кенігсберга. Тут муштрували цілими днями – вночі не міг ніг підняти. Потім повезли до Москви й аж тут повідомили, що братимемо участь у параді. За декілька днів до параду приїхав маршал Жуков. Сварився, щоби ніхто не вступав в інтимні стосунки з жінками. "Хто "заробить" венеричне захворювання, того я сам лікуватиму", – пригрозив маршал.
Після війни, 1948 року, В. Глухов приїхав на Буковину. Далі працював на залізниці – від провідника й до начальника потяга.
Повернутися назад