Чоловік відновив авто, яке обслуговувало Гагаріна
Де б не зупинилася чорна широка і довга машина зі сріблястими нікельованими крилами, завжди збирається гурт цікавих, які розглядають раритет. Люди старшого віку колись могли її бачити хіба що по телевізору, а молоде покоління іноді думає, що це іномарка.
"Придбав її у філармонії геть понівечену"
– Після розвалу Союзу ця "Чайка" нам дісталася від колишнього обкому Компартії, – розповідає директор Чернівецької обласної філармонії Петро КАЗИМИРЧУК. – Експлуатувати її було накладно, а грошей на ремонт бракувало, тому вирішили її продати, а за виручені кошти придбати "газельку". Купив її Ілля Чорней – людина, яка змалку захоплюється автомобілями. Крім цього, Ілля Дмитрович неодноразово виручав і виручає філармонію, надаючи транспортні послуги у перевезенні артистів під час гастролей.
– Я дослідив "генеалогію" "Чайки" завдяки різним документам, – каже Ілля Чорней. – І з’ясував, що вона не була приватною власністю Юрія Гагаріна, а була закріплена за ним, коли йому потрібно було кудись виїжджати. Після його загибелі автомобіль перейшов у відання українського ЦК Компартії, а пізніше – чернівецького обкому. На ній їздили перші секретарі Григоренко та Дикусаров. Придбав я її у філармонії геть побиту й понівечену два роки тому. Дуже хотів її мати – колись бачив таку у Німеччині, на ній їздив їхній генсек Еріх Хонеккер. Однак і подумати не міг, що й сам колись матиму таку.
Як каже Ілля Дмитрович, машина побувала в аварії, колеса мала від "УАЗика", через що була сильна вібрація, кардан не відцентрований, вікна – з оргскла, електромережа дихала на ладан, нікельовані крила пом’яті, повсюдно кинулася іржа. А нині "Чайка", якій вже 44 роки, дасть фору будь-якому авто.
Унікальні запчастини збирав у різних містах
Щоби надати їй первісного вигляду, Ілля Чорней побував не один раз у Москві та інших містах колишнього Союзу в пошуках унікальних запчастин.
– Кузовні й рихтувальні роботи виконали досвідчені майстри Дмитро Луцак та Ярослав Рафа з УТОСу, – продовжує Чорней. – Фарбували її шість разів, тричі лакували. На "Кварці" робив кардан. Доклали до неї рук і майстри з Верхньодніпровська Дніпропетровської області. Одне слово, вклав у "Чайку" не менше 25 тисяч доларів.
Жодної нерідної деталі в цьому автомобілі немає, хіба що за винятком обшивки – вона шкіряна, бо такого велюру, який виробляли у 60-х роках, нині не виготовляють. Маса – 2700 кілограмів, двигун об’ємом 5,5 літра, довжина – шість метрів, максимальна швидкість – 200 кілометрів, автоматична коробка передач, електричні склопідйомники, яких досі не освоїли в країнах СНД, вакуумні гальма. На сто кілометрів витрата пального – 20 літрів.
– Нині в Україні справжніх "Чайок" бодай дванадцять набралося, – вважає пан Ілля. – Нею їжджу будь-якої пори року, здебільшого вожу наречених до РАЦСу. Причому, час не лімітований, а вартість – всього 1500 гривень. Чимало є охочих придбати мого автомобіля. Та я його не продам. Коли вперше приїхав у рідне село Горбівці Глибоцького району, батьки лише руками сплеснули і наказали: "Сину, ніколи не продавай її, на таких машинах лише правительство колись їздило!"
"Придбав її у філармонії геть понівечену"
– Після розвалу Союзу ця "Чайка" нам дісталася від колишнього обкому Компартії, – розповідає директор Чернівецької обласної філармонії Петро КАЗИМИРЧУК. – Експлуатувати її було накладно, а грошей на ремонт бракувало, тому вирішили її продати, а за виручені кошти придбати "газельку". Купив її Ілля Чорней – людина, яка змалку захоплюється автомобілями. Крім цього, Ілля Дмитрович неодноразово виручав і виручає філармонію, надаючи транспортні послуги у перевезенні артистів під час гастролей.
– Я дослідив "генеалогію" "Чайки" завдяки різним документам, – каже Ілля Чорней. – І з’ясував, що вона не була приватною власністю Юрія Гагаріна, а була закріплена за ним, коли йому потрібно було кудись виїжджати. Після його загибелі автомобіль перейшов у відання українського ЦК Компартії, а пізніше – чернівецького обкому. На ній їздили перші секретарі Григоренко та Дикусаров. Придбав я її у філармонії геть побиту й понівечену два роки тому. Дуже хотів її мати – колись бачив таку у Німеччині, на ній їздив їхній генсек Еріх Хонеккер. Однак і подумати не міг, що й сам колись матиму таку.
Як каже Ілля Дмитрович, машина побувала в аварії, колеса мала від "УАЗика", через що була сильна вібрація, кардан не відцентрований, вікна – з оргскла, електромережа дихала на ладан, нікельовані крила пом’яті, повсюдно кинулася іржа. А нині "Чайка", якій вже 44 роки, дасть фору будь-якому авто.
Унікальні запчастини збирав у різних містах
Щоби надати їй первісного вигляду, Ілля Чорней побував не один раз у Москві та інших містах колишнього Союзу в пошуках унікальних запчастин.
– Кузовні й рихтувальні роботи виконали досвідчені майстри Дмитро Луцак та Ярослав Рафа з УТОСу, – продовжує Чорней. – Фарбували її шість разів, тричі лакували. На "Кварці" робив кардан. Доклали до неї рук і майстри з Верхньодніпровська Дніпропетровської області. Одне слово, вклав у "Чайку" не менше 25 тисяч доларів.
Жодної нерідної деталі в цьому автомобілі немає, хіба що за винятком обшивки – вона шкіряна, бо такого велюру, який виробляли у 60-х роках, нині не виготовляють. Маса – 2700 кілограмів, двигун об’ємом 5,5 літра, довжина – шість метрів, максимальна швидкість – 200 кілометрів, автоматична коробка передач, електричні склопідйомники, яких досі не освоїли в країнах СНД, вакуумні гальма. На сто кілометрів витрата пального – 20 літрів.
– Нині в Україні справжніх "Чайок" бодай дванадцять набралося, – вважає пан Ілля. – Нею їжджу будь-якої пори року, здебільшого вожу наречених до РАЦСу. Причому, час не лімітований, а вартість – всього 1500 гривень. Чимало є охочих придбати мого автомобіля. Та я його не продам. Коли вперше приїхав у рідне село Горбівці Глибоцького району, батьки лише руками сплеснули і наказали: "Сину, ніколи не продавай її, на таких машинах лише правительство колись їздило!"
Повернутися назад