«Мій перший клас і з міліцією мав справи, і унітази підривав»
Вчитель української мови і літератури школи №18 Олександра Кожуленко стала переможницею Всеукраїнського конкурсу "Вчитель року-2007". Найкращому вчителеві країни у Луцьку, де відбувався фінал, вручили величезний букет квітів, 5000 гривень, цифровий фотоапарат і книжки. Попереду – отримання звання "Заслужений вчитель України", яке додасть до скромної вчительської зарплати лише декілька десятків гривень, але серйозно збільшить пенсію.
"Веду щоденник з дня народження сина"
– Кажуть, у фіналі "Вчителя року" були навіть кандидати наук. Як вам вдалося обійти педагогів з інших областей?
– Досі не розумію, як це мені вдалося. Були такі кандидати наук, які навіть до дванадцятки кращих не увійшли. Змагання були дуже серйозними: ми писали контрольні роботи, як школярі, проводили майстер-класи. Часу для виконання завдань було дуже мало.
Конкуренції не було, тому навіть у суперфіналі ми допомагали одна одній. Мені на сцені ведучі навіть зробили зауваження, бо дуже підказувала.
Останнього дня змагань я виступала в іспанському костюмі: домашнім завданням було передати образ донни Анни із "Камінного господаря" Лесі Українки. Всю ніч ми писали монологи, шили костюми. Дівчата пошили мені вручну костюм донни Анни з підкладкової тканини чорного і бордового кольорів, купили віяло, квітку у волосся. То була справжня іспанська сукня: із "хвостом", стоячим коміром.
Одним із завдань була розповідь "Ким би я стала, якби не стала вчителем". Я розповіла про квіти і про найбільшу квітку мого життя – сина. Навіть рядки зі щоденника про нього зачитала…
– Ви ведете щоденник про свого сина?
– З дня його народження! Записую цікаві випадки з його життя, ситуації. Як сказав, як посміхнувся. Щоправда, останнім часом записів менше – він вже вчиться у 6-му класі, солідний. Під час конкурсу я зателефонувала мамі додому, вона мені продиктувала записи зі щоденника, і я відібрала найцікавіші.
– Чи перевіряєте уроки сина-школяра? Батьки нарікають, що програма складна.
– Все залежить від учня. Є такі учні, особливо дівчатка, які у 5-му класі – відповідальні, скрупульозно виконують усі завдання, а є діти, з якими доводиться виконувати домашні завдання і до 8-го класу. Це не означає, що ці діти – погані. Просто є діти менш організовані від природи. Я, наприклад, щодня перевіряю уроки свого сина. Чим можу – допомагаю, якщо не можу – сідаємо і телефонуємо, якщо й це не допомагає – шукаю вчителів у школі, які знають, як вирішити завдання, – тоді дітям пояснюю.
– Не менша проблема: наші діти практично не читають…
– Можливо, я зараз скажу якусь крамольну думку, але це мій суб’єктивний погляд. Діти зараз читають менше, але вони інформаційно більш обізнані, ніж були ми у їхньому віці. Вони беруть інформацію з багатьох джерел – з телевізора, Інтернету. Можливо, вони читають менше художньої літератури, більше з примусу, але інформаційно вони більш обізнані, більш розвинуті.
– Діти беруть рішення усіх задач і вправ з такої книги, як "Готові домашні завдання". Списав – і не треба робити уроки… Як з цим боротися?
– Для мене ГДЗ, як для бика – червона тканина. Забираю у дітей ці книжки. Батьків завжди прошу не купувати подібних книг дітям. Можливо, вони полегшують собі життя, але дитині його ускладнюють. Дитина списала домашнє завдання, але у класі не зможе виконати вправу. Я засуджую тих людей, які заробляють на подібних виданнях гроші.
Своїх учнів навчила, що за списаний твір вони більше "четвірки" чи "п’ятірки" не отримають, і відучила їх.
"Якщо займаєшся репетиторством
із своїми учнями –
ти їх погано вчив"
– Ви 13 років пропрацювали у школі. Чи пам’ятаєте найбільших шибеників?
– Шибеників стараєшся із пам’яті викидати. Мій перший клас був проблемним: і справи з міліції були, і унітази підривали петардами. Одна дівчинка втікала з дому від власних батьків. Батьки сиділи вдома, а я з міліцією шукала її. То була дуже сувора зима, а вона спала у під’їзді на 9-му поверсі у картонній коробці. У неї були проблеми з батьками, вона до школи хотіла йти, а до батьків повертатися – ні.
Коли діти виросли, стали серйознішими. У нас збереглися гарні стосунки. Бачите величезне фото школярів посеред класу? Це вони подарували мені на День вчителя.
І зараз приходять, допомагають. Ось сьогодні випускник забрав комп’ютер у ремонт. Вітали, коли побачили по телевізору, як я стала "Вчителем року-2007".
– Вчительська зарплата – невисока. Що ж тримає педагогів у школі?
– Вчитель отримує 1000 гривень – коли має першу категорію, класне керівництво, стаж.
Що тримає у школі? Я, напевно, нічого більше не знаю. У мене – батьки вчителі. З першого класу допомагала мамі зошити перевіряти. Мені завжди подобалася ця професія. Після школи мама просила мене: "Дитино, іди на ін’яз, я тебе дуже прошу". Я сказала, що піду на український філфак. Одразу після університету прийшла у 18-ту школу.
Якщо є контакт з дітьми – будеш вчителем.
– Як ви ставитеся до репетиторства, до якого змушені вдаватися вчителі, щоби прогодувати сім’ї?
– Сама не практикую. Ставлюся до репетиторства позитивно за умови, що вчитель не займається із власними учнями. Якщо ти займаєшся репетиторством із власними учнями – ти їх погано вчив на уроках.
"Веду щоденник з дня народження сина"
– Кажуть, у фіналі "Вчителя року" були навіть кандидати наук. Як вам вдалося обійти педагогів з інших областей?
– Досі не розумію, як це мені вдалося. Були такі кандидати наук, які навіть до дванадцятки кращих не увійшли. Змагання були дуже серйозними: ми писали контрольні роботи, як школярі, проводили майстер-класи. Часу для виконання завдань було дуже мало.
Конкуренції не було, тому навіть у суперфіналі ми допомагали одна одній. Мені на сцені ведучі навіть зробили зауваження, бо дуже підказувала.
Останнього дня змагань я виступала в іспанському костюмі: домашнім завданням було передати образ донни Анни із "Камінного господаря" Лесі Українки. Всю ніч ми писали монологи, шили костюми. Дівчата пошили мені вручну костюм донни Анни з підкладкової тканини чорного і бордового кольорів, купили віяло, квітку у волосся. То була справжня іспанська сукня: із "хвостом", стоячим коміром.
Одним із завдань була розповідь "Ким би я стала, якби не стала вчителем". Я розповіла про квіти і про найбільшу квітку мого життя – сина. Навіть рядки зі щоденника про нього зачитала…
– Ви ведете щоденник про свого сина?
– З дня його народження! Записую цікаві випадки з його життя, ситуації. Як сказав, як посміхнувся. Щоправда, останнім часом записів менше – він вже вчиться у 6-му класі, солідний. Під час конкурсу я зателефонувала мамі додому, вона мені продиктувала записи зі щоденника, і я відібрала найцікавіші.
– Чи перевіряєте уроки сина-школяра? Батьки нарікають, що програма складна.
– Все залежить від учня. Є такі учні, особливо дівчатка, які у 5-му класі – відповідальні, скрупульозно виконують усі завдання, а є діти, з якими доводиться виконувати домашні завдання і до 8-го класу. Це не означає, що ці діти – погані. Просто є діти менш організовані від природи. Я, наприклад, щодня перевіряю уроки свого сина. Чим можу – допомагаю, якщо не можу – сідаємо і телефонуємо, якщо й це не допомагає – шукаю вчителів у школі, які знають, як вирішити завдання, – тоді дітям пояснюю.
– Не менша проблема: наші діти практично не читають…
– Можливо, я зараз скажу якусь крамольну думку, але це мій суб’єктивний погляд. Діти зараз читають менше, але вони інформаційно більш обізнані, ніж були ми у їхньому віці. Вони беруть інформацію з багатьох джерел – з телевізора, Інтернету. Можливо, вони читають менше художньої літератури, більше з примусу, але інформаційно вони більш обізнані, більш розвинуті.
– Діти беруть рішення усіх задач і вправ з такої книги, як "Готові домашні завдання". Списав – і не треба робити уроки… Як з цим боротися?
– Для мене ГДЗ, як для бика – червона тканина. Забираю у дітей ці книжки. Батьків завжди прошу не купувати подібних книг дітям. Можливо, вони полегшують собі життя, але дитині його ускладнюють. Дитина списала домашнє завдання, але у класі не зможе виконати вправу. Я засуджую тих людей, які заробляють на подібних виданнях гроші.
Своїх учнів навчила, що за списаний твір вони більше "четвірки" чи "п’ятірки" не отримають, і відучила їх.
"Якщо займаєшся репетиторством
із своїми учнями –
ти їх погано вчив"
– Ви 13 років пропрацювали у школі. Чи пам’ятаєте найбільших шибеників?
– Шибеників стараєшся із пам’яті викидати. Мій перший клас був проблемним: і справи з міліції були, і унітази підривали петардами. Одна дівчинка втікала з дому від власних батьків. Батьки сиділи вдома, а я з міліцією шукала її. То була дуже сувора зима, а вона спала у під’їзді на 9-му поверсі у картонній коробці. У неї були проблеми з батьками, вона до школи хотіла йти, а до батьків повертатися – ні.
Коли діти виросли, стали серйознішими. У нас збереглися гарні стосунки. Бачите величезне фото школярів посеред класу? Це вони подарували мені на День вчителя.
І зараз приходять, допомагають. Ось сьогодні випускник забрав комп’ютер у ремонт. Вітали, коли побачили по телевізору, як я стала "Вчителем року-2007".
– Вчительська зарплата – невисока. Що ж тримає педагогів у школі?
– Вчитель отримує 1000 гривень – коли має першу категорію, класне керівництво, стаж.
Що тримає у школі? Я, напевно, нічого більше не знаю. У мене – батьки вчителі. З першого класу допомагала мамі зошити перевіряти. Мені завжди подобалася ця професія. Після школи мама просила мене: "Дитино, іди на ін’яз, я тебе дуже прошу". Я сказала, що піду на український філфак. Одразу після університету прийшла у 18-ту школу.
Якщо є контакт з дітьми – будеш вчителем.
– Як ви ставитеся до репетиторства, до якого змушені вдаватися вчителі, щоби прогодувати сім’ї?
– Сама не практикую. Ставлюся до репетиторства позитивно за умови, що вчитель не займається із власними учнями. Якщо ти займаєшся репетиторством із власними учнями – ти їх погано вчив на уроках.
Повернутися назад