Йога допомогла заграти на сопілці та бігати марафонські дистанції
Завдяки заняттям йогою програміст Валентин без музичної освіти сім років тому навчився грати на 15-ти духових інструментах та пробіг за останні тринадцять років майже двадцять марафонських дистанцій.
– Моя історія розпочалася з української сопілки. Потім товариш подарував блок-флейту. Одну окарину (білоруський народний духовий інструмент – ред.) я придбав у майстра з Тернопільщини, а іншу привіз із Білорусі. Одна сопілка – виробництва Хмельницької фабрики, а іншу для мене виготовив київський майстер із абрикосового дерева, – розповідає Валентин Іонов. – Музична освіта у мене – лише шкільна. Починав з того, що просто освоював звуки. Щоби нікому не заважати, щодня навесні виходив у лісопарк на Батиєву гору і вчився грати на сопілці. Півроку мені вистачило, аби її освоїти і за нотами зіграти мелодію. А ще товариш подарував морську мушлю. Вона пролежала у нього майже тридцять років на серванті як прикраса, а тепер служить мені як музичний інструмент. Коли я подув у мушлю у батьків вдома, мама сказала: "Ну, тепер ти прогнав з моєї квартири усіх злих духів".
– Я був дуже хворобливою дитиною, – пригадує Валентин. – Бігав найгірше в класі. Щоби виявити спортивні здібності, записався у секцію з волейболу і займався там три роки. Далі займався вільною боротьбою. Значних висот у спорті не досяг, але став фізично здоровішим. Якщо б я не зустрівся зі своїм духовним вчителем Шрі Чинмоєм, який сказав, що треба займатися спортом хоча б сорок хвилин на день, то сидів би досі за комп’ютером, яким захопився після повернення з армії. Тринадцять років тому я починав з 20 хвилин бігу щодня. Згодом час тренувань збільшував, і через два роки зміг пробігти свій перший марафон на 42 кілометри. Відтоді пробіг майже 20 марафонів. Їздив на змагання до Одеси, Москви, Нью-Йорка.
Зі своїм учителем я познайомився 14 років тому у Братиславі. Ще у 12 років мені потрапила до рук брошурка про йогу. Тоді я прочитав, що йогою треба займатися або з дитинства, або вже після 50 років. Від спілкування з учителем завжди отримую нове натхнення. Об’їздив майже всю Україну, був у Кишиневі, Мінську, на півдні Росії, але у Чернівцях вперше. У мене з’явилося відчуття, що тут дуже спокійні люди, які мають давню культуру і традиції. І тиші тут значно більше, ніж у Києві.
– Моя історія розпочалася з української сопілки. Потім товариш подарував блок-флейту. Одну окарину (білоруський народний духовий інструмент – ред.) я придбав у майстра з Тернопільщини, а іншу привіз із Білорусі. Одна сопілка – виробництва Хмельницької фабрики, а іншу для мене виготовив київський майстер із абрикосового дерева, – розповідає Валентин Іонов. – Музична освіта у мене – лише шкільна. Починав з того, що просто освоював звуки. Щоби нікому не заважати, щодня навесні виходив у лісопарк на Батиєву гору і вчився грати на сопілці. Півроку мені вистачило, аби її освоїти і за нотами зіграти мелодію. А ще товариш подарував морську мушлю. Вона пролежала у нього майже тридцять років на серванті як прикраса, а тепер служить мені як музичний інструмент. Коли я подув у мушлю у батьків вдома, мама сказала: "Ну, тепер ти прогнав з моєї квартири усіх злих духів".
– Я був дуже хворобливою дитиною, – пригадує Валентин. – Бігав найгірше в класі. Щоби виявити спортивні здібності, записався у секцію з волейболу і займався там три роки. Далі займався вільною боротьбою. Значних висот у спорті не досяг, але став фізично здоровішим. Якщо б я не зустрівся зі своїм духовним вчителем Шрі Чинмоєм, який сказав, що треба займатися спортом хоча б сорок хвилин на день, то сидів би досі за комп’ютером, яким захопився після повернення з армії. Тринадцять років тому я починав з 20 хвилин бігу щодня. Згодом час тренувань збільшував, і через два роки зміг пробігти свій перший марафон на 42 кілометри. Відтоді пробіг майже 20 марафонів. Їздив на змагання до Одеси, Москви, Нью-Йорка.
Зі своїм учителем я познайомився 14 років тому у Братиславі. Ще у 12 років мені потрапила до рук брошурка про йогу. Тоді я прочитав, що йогою треба займатися або з дитинства, або вже після 50 років. Від спілкування з учителем завжди отримую нове натхнення. Об’їздив майже всю Україну, був у Кишиневі, Мінську, на півдні Росії, але у Чернівцях вперше. У мене з’явилося відчуття, що тут дуже спокійні люди, які мають давню культуру і традиції. І тиші тут значно більше, ніж у Києві.
Повернутися назад