«Якийсь магніт притягує мене до дружини…»

Микола та Раїса Белінські познайомилися восьмого березня 1957 року під час вечірки на гумовзуттєвому заводі в Чернівцях… А нещодавно пара відсвяткувала своє золоте весілля. Подружжя зізнається, що їх притягує одне до одного якийсь таємний магніт, а повага та терпіння є сильнішими за будь-які труднощі.
– 1957 року я приїхала з Хмельниччини до Чернівців, щоби вступити до медичного навчального закладу, але мені не вистачило одного бала, – розповідає Раїса Іванівна. – Тому пішла працювати на гумовзуттєвий завод. У колективі було 36 людей і всі прийшли на завод після закінчення школи. Тому восьмого березня вирішили влаштувати вечірку. Коли почалися танці, я сховалася в куточку на лавці, бо була дуже сором’язливою. Раптом, дивлюся, через весь зал іде Микола – високий, гарний… Я його вже раніше бачила в цеху, і він мені дуже подобався. Виявилося, Микола йшов до мене. Підійшов і каже: "Запрошую вас на танець"... А я не вміла танцювати і відповіла: "Не піду з вами, бо встидаюся, я ж вальс не танцюю". Микола пообіцяв, що у нас усе вийде… З ним я танцювала вальс так, ніби все життя професійно займалася танцями. Потім він провів додому. Виявилося, що в нас дуже багато спільного. Окрім того, що Микола працював на заводі, він був інструктором зі стрільби з гвинтівки. Я теж колись у школі займалася стрільбою. Коли прийшла до клубу, Миколі продемонструвала свій професіоналізм. Потім відбулися обласні змагання зі стрільби із лука, і ми з Миколою посіли перше місце. Так удвох ми проводили час, зблизилися. А 1958 року одружилися.
– Заяву на одруження писали аж три рази, – з усмішкою каже Раїса Іванівна. – Річ у тому, що Микола хворів і нам двічі не вдавалося розписатися.
– Я важко працював і тому хворів, – пояснює Микола Васильович. – Займав тоді перше місце по затяжці взуття – вручну за одну зміну робив 450 пар взуття!!! Мій рекорд досі ніхто не перевершив.
– Коли ми написали третю заяву, працівники РАГСу усміхнулися і сказали, щоби ми вже не зволікали, – розповідає Раїса Іванівна. – А ввечері зібралися найближчі друзі, і ми відсвяткували цю подію. Пишний бенкет влаштували вже з нагоди срібного весілля, а декілька днів тому відсвяткували і золоте. Не віриться, що стільки часу прожили вдвох.
– Після золотого весілля у мене розпочалася друга молодість, – каже Микола Васильович. – Іду вулицею і мені хочеться усім розповісти, який я щасливий. Словами свої почуття я не можу описати. Я землі під ногами не відчуваю! Знаєте, а моя зозулька стала ще гарнішою. Напевно, я маю в неї закохатися ще раз, ще сильніше… Під час золотого весілля я так хвилювався, що навіть перстень дружини одягнув собі на руку.
– Щоби прожити удвох стільки років і зберегти трепетні почуття, головне поважати одне одного, – ділиться секретами подружнього життя Раїса Іванівна. – Треба відверто говорити про все, що турбує. Перед весіллям у нас з Миколою була угода – не приховувати наболіле. Кажуть, що любов псує побут… Неправда. Якщо почуттів не було, то залишається негаразди виправдати матеріальними труднощами, буденністю. Ми з Миколою не мали власного житла, переїжджали з квартири на квартиру, але всі негаразди нас об’єднували ще сильніше. Любимо жартувати, що своє спільне життя почали із першої купленої ложки. Коли почали жити, у нас нічого не було, з кожної зарплати помаленьку купляли ложки, каструлі тощо… Усе ми у житті здобували удвох. Після гумовзуттєвого заводу ми також працювали удвох – були водіями у тролейбусному депо. Микола пропрацював водієм тролейбуса 28 років, а я – 19.
– Головне в шлюбі – це терпіння і вміння поступатися коханій людині, – зізнається Микола Васильович. – Я був інструктором з виробничої гімнастики, інструктором зі стрільби, був учасником ансамблю, але все покинув, щоби бути біля дружини, допомагати їй ростити дітей! Навіть коли мені дали направлення на навчання до Дніпропетровського промислового інституту, я теж відмовився. Навіщо псувати шлюб розлукою? Завжди любили відпочити разом – у театрі, кінотеатрі, бували на всіх гірських вершинах Карпат, збирали гриби, лісові ягоди.
– Мене часто запитують, що нас об’єднує, тримає удвох? – каже далі Микола Васильович. –Ми просто відчуваємо одне одного і… Ні, я не можу це пояснити. Якийсь магніт притягує мене до дружини.