Бивні мамонта і зброя часів війни – серед експонатів сільського музею

– Для розміщення перших експонатів завгосп надав мені шафу в одній із класних кімнат. Згодом дружина Зоя, за фахом хімік, перейшла викладати біологію, і шафу перенесли в клас біології, – розповідає Іван ТОПАЛО директор знаменитого сільського музею у Старому Вовчинці на Глибоччині, який відвідують гості зі США, Канади, Росії, Румунії. – 1958 року в нас було вже 100 експонатів, а 1959 року вже були перші відвідувачі – учні Глибоцької школи. Згодом почали розширювати музей в історичному кабінеті.
Іван Топало свого часу закінчив історичний факультет Чернівецького учительського інституту, 1957 року повернувся в рідне село і почав викладати історію в школі. Тоді в молодого педагога й виникло бажання створити краєзнавчий музей.
Прабабуся сучасної пральної машини – "зільниця"
– 1968 року для музею виділили три кімнати і почали розміщувати там експонати. 1987 року, після завершення будівництва нової школи, перейшли з колишніх інтернатівських кімнат у приміщення старої школи, де були виробничі майстерні – ось такий короткий історичний шлях нашого музею, – сказав Іван Касіянович гостям, які приїхали відзначити 30-річний ювілей музею.
З Києва навіть прибула секретар Громадської ради України Вікторія Дяченко, яка подарувала музею колекцію монет із зображенням історичних осіб України. Гості оглянули музей – тепер це 11 кімнат площею 466 квадратних метрів. За 30 років існування в музеї зібрано понад вісім тисяч експонатів.
У першому залі – знаряддя праці та речі побуту стародавньої людини з найдавніших часів до XIX століття. Тут же – бивні мамонта, кістки і зуби. Також експонуються одяг, грошові знаки. Тут і прабабуся нашої пральної машини – "зільниця", кам’яні жорна, дерев’яний посуд, колекція прасок, ліхтарів, різних пристроїв для виготовлення одягу.
У другому залі – макет першої школи 1857 року, шкільні меблі, підручники, документи про освіту цього періоду. Також зберігаються зброя та амуніція часів Першої та Другої світових воєн.
Односельчанин "настукав" на зброю
– Якось 1980 року один "добрий" односельчанин заявив до району, що я зберігаю в музеї зброю, – каже Іван Касіянович. – Приїхали з району, обшукали, але нічого не знайшли. Тоді ж ми збирали й колекцію писанок – це режимом заборонялося, але ми зберегли колекцію до теперішніх часів.
– У третьому залі – речі, які належали видатному художнику Леону Копельману.
Четвертий зал – колекція писанок та різні експонати про помаранчеву революцію.
– Минулого року за допомогою директора Кам’янського лісгоспу ми відкрили зал №5. Це природа рідного краю – чотири пори року.
Є й кімната з колекцією скринь з 1887 року до 30-х років ХХ століття.
В окремій кімнаті експонуються, фотографії, документи та списки жителів села, які загинули під час сталінського тоталітаризму. Поруч – невеличка капличка, де постійно горить лампадка. Відкрили її 14 жовтня 2006 року.
– Музейні експонати зібрано завдяки учням та педагогам школи, жителям села, – каже директор – Я ще хочу в дворі музею спорудити пам’ятник загиблим у Карелії, а на найвищому місці села – глюжі, що на висоті 425 метрів над рівнем моря, спорудити пам’ятник селу.
2006 року музей відвідало понад 3000 відвідувачів. За три місяці цього року – понад тисяча. Тут були гості з США, Канади, Ізраїлю, Франції, Німеччини, Італії, Російської Федерації.
– Якось до села приїхав голова сільськогосподарського кооперативу з Рязанщини. Весь день ходив музеєм. Я, каже, такого ще ніде не бачив – ми відстали від вас на 100 років, тут унікальні експонати.
На ювілеї подавали кукурудзяну кишку
– Гості з Канади уявляли собі Старий Вовчинець, як глухе село, де вовки та ведмеді, а коли відвідали музей, були в захваті, – каже Іван Касіянович. – У вас такі великі культурні та історичні надбання, що нам і не снилися, казали, ми знімаємо на відеокамеру і в Канаді покажемо це своїм землякам.
– Старововчинецький ліцей став базовим для районного центру з туризму, – наголошує директор центру Анатолій ДУДКА. – Багато випускників ліцею стали керівниками гуртків. І відрадно, що за приклад Івана Касіяновича беруть краєзнавці інших шкіл. Зокрема, в Опришенській школі, де створено музей.
– Тут зібрано всю історію села, особливо в хаті XIX сторіччя, – каже Іван Топало. – Невеликі сіни, в яких розміщено ткацький верстат, в одній половині – світлиця, невеличка кімната, жердка для одягу. Попід стінами лави, стіл, покритий домотканною скатертиною, невелика скриня, де зберігався одяг для всієї сім’ї.
На другій половині хати – невелика піч з горном. Глиняний посуд, світильник – гасова лампа. У такій хаті жило колись вісім-десять осіб. Заходиш у сіни – і згадуєш своє босоноге дитинство. Тут віє духом наших предків.
На святкуванні ювілею музею також віяло приємним ароматом давніх страв, які приготували для гостей вчителі школи в глиняному посуді. Це і голубці з кукурудзяної крупи, і кукурудзяна кишка, і начинка з мамалигою з грибами. Не обійшлося й без порційки перваку в стародавній карафці. Все було, як колись, хіба що металеві ложки і вилки.
Наразі штатного працівника музею нема. Директор музею на громадських засадах, він же і директор ліцею Іван Топало, незважаючи на свій поважний вік, ще досить енергійний. І в нього багато творчих задумів.