«Назарій Яремчук ніколи не був багатим»

У наші часи легко бути депутатом або дистрибутором. А спробуйте бути директором філармонії у суспільстві, де більшість громадян не зможуть навіть пояснити значення цього слова! Петро Казимирчук все життя присвятив боротьбі з бездуховністю і безкультур’ям, працюючи в різних установах культури. Останні п’ять років він очолює Чернівецьку філармонію.
"Назарія любили всі, особливо – жінки"
– Чому стають директорами м’ясокомбінату зрозуміло, а директорами філармонії?
– Я народився у віддаленому селі на Франківщині. Після школи рік працював на комбайні, і у 18 років з п’ятьма карбованцями приїхав до Чернівців – вступив до музучилища на диригентсько-хорове відділення. Пройшов у культурі усе – немає посади, напевно, якої би не обіймав.
– 1987 року ви стали директором ансамблю "Смерічка". Яким був Назарій Яремчук?
– Надзвичайно талановитим, дуже добрим, порядним. Я не люблю, коли вживають слово "геніальний" – у мене трохи інші асоціації з генієм і доброю, гідною людиною. Був звичайною людиною, мав огріхи, як і всі ми.
– Були цікаві випадки?
– Пригадую, після закінчення концерту йдемо обідати додому до голови колгоспу. Дорогою зустрічаємо чоловіка на підводі: " Та це ж Назарій Яремчук!" Назарій відповідає: "Це я, вуйку, можете помацати мене!" Заскочили на підводу. Біля будинку голови він кличе нового знайомого: "Йдемо з нами по порції горілки вип’ємо". Той відмовляється: "Ми з головою у сварці". Умовили, зайшли і Назарій каже: "Я прийшов мирити вас!" Випили три порції – помирилися. "Помирив! Хіба це не добра справа?" – сміявся Назарій.
– Фанатки не докучали?
– Його усі люди любили, жінки – особливо. Була одна: куди би ми не приїжджали на гастролі – вона вже там поселилася напередодні у готелі. І мені не скажу – вона переїхала жити до Чернівців, досі її зустрічаю.
– Чи був компанійським Яремчук? Міг випити 100 грамів?
– Був дуже компанійським. Чим простіша була компанія – тим комфортніше почувався. Дуже не люблю, сварюся, коли Назарія зображують, що він любив випити. Це цілковита брехня. "Я пив з Назарієм", – каже хтось. І це твій рівень дружби – що ви пили по сто грамів? Так, він, як кожна людина, – були іноді після концертів забави, але це не означає, що щодня були компанії. Назарій вів нормальний спосіб життя.
– Не секрет, у нього не склалося з першим шлюбом. Не через поїздки?
– Не думаю, та й дружина їздила з ним. До речі, коли вони розлучилися, він тримав у мене вдома деякі речі. На полиці у комірчині були речі Назарія – документи, гроші.
– Багато?
– Небагато – тисяч вісім. Він тримав їх у валізі. Якось приїхав: "Мені треба півтори тисячі". Я розгортаю, відраховую, кажу – розпишися. "Та ти що?" Він дуже довіряв людям. Коли у когось щось траплялося лихе, казав: "Забирай, зможеш – віддаси". Пригадую, як він купував ту хату, де зараз живуть Дарія та Марічка. Треба було йому грошей. Він позабував, хто йому винен, ми йому нагадували: "А пам’ятаєш, сусід винен тобі 3200?"
– То він був байдужим до грошей?
– Абсолютно. Здавалось би, він був матеріально забезпеченим, але забезпеченим він був досить посередньо. Не скажу, що бідним, але він ніколи не був багатим. Навіть не мав за що на операцію до Канади поїхати. Ми з братом зідзвонилися, він каже: "Ви лише направте його до мене, я все тут проплачу".
А потім Назарій прихворів, "Смерічка" стала менше працювати. Мене призначили заступником директора філармонії. Чи думав я, їдучи з села, що очолю одну з кращих філармоній України?
У філармонії не було ремонту 30 років
– Знаєте, цій аварійній споруді слово "кращий" не пасує…
– Такого занедбаного приміщення жодна філармонія не має. У щілини в стінах долоня пролізає! Я не раз про це казав – ніхто не чує. А розвалиться – захочуть на мене списати.
Потенційно наша філармонія найбільша за творчим складом: такий оркестр симфонічний, такий Буковинський ансамбль, камерний хор. За акустикою – унікальний зал. А ремонту не було 30 років. Вважаю, наша влада трохи грається з цим питанням.
– Пригадується, Теофіл Бауер сказав, що не виділить на філармонію жодної копійки, бо там – самі …"синяки"…
– Це був, напевно, його найбільший гріх і найбільша помилка. Він проти себе це зробив. Бо розумні люди зреагували навпаки. Ми ніде це не опротестовували. Навіщо?
– Ви знали багатьох відомих людей. Кого найбільше згадуєте?
– Мені дуже подобався вже покійний Ігор Білозір. У нього була крилата фраза – "куртка на ватє". Казав: "Петре, куртка на ватє, ти йдеш чи не йдеш?"
Своєрідною людиною був Валерій Маренич. Сидимо у номері, з дверей вбігає – вискакує на стіл і співає: "Бєрьози, русскіє бєрьози…"
– Творчі сім’ї погано втримуються разом. Ви втримали свою першу дружину?
– Втримав. Я двічі одружений – з одною й тією самою жінкою. Вона танцювала в ансамблі танцю "Ватра" у Новоселиці, де я був художнім керівником. Закохався. Народилася донька. А потім щось не клеїлося. Я саме переїхав у Подвірне директором музичної школи. Дружина не хотіла їхати зі мною. Коли перейшов до Чернівців, знову стали жити разом. 1991 року народився онук. Він навчається на другому курсі музучилища – на тому ж відділенні, де я вчився.
– Мрія…
– Мрія – щоби філармонію відремонтували. Тоді я зі спокійною душею зможу відпочивати, хоча не заробив капіталу, щоби вільно бути на пенсії. Я би у Буковинський ансамбль повернувся, звідки починав.