«Мобільні повідомлення – справжній винахід для театру глухих»

У Києві на Всеукраїнському мистецькому фестивалі для глухих чернівецький народний драматичний колектив містичною постановкою твору "Чудо святого Антонія" Моріса Метерлінка просто шокував журі та публіку. Чернівчани посіли гідне місце серед театральних драматичних колективів глухих, їх було визнано як професійний театр. Вже понад рік режисер колективу – Юлія Рижкова, яка за сумісництвом також є помічником режисера муздрамтеатру імені Ольги Кобилянської. Юлія зізнається, що поки що не вивчила мову жестів, а тому поставила цю п’єсу за допомогою сурдоперекладача.
"Увесь час показую жест "дякую"
– Юліє, як тобі вдалося знайти підхід до глухих акторів?
– Я просто відчуваю цих людей. Спілкуюся з ними на рівні підсвідомості.Також дуже допомагають sms-повідомлення. Це справжній винахід для таких режисерів, як я. Я дуже вдячна своїй творчій колезі Людмилі Дубровіній, яка допомагає мені із сурдоперекладом і організацією творчого процесу. Деякі жести я вже знаю сама. Перший жест, який вивчила, – це звичайне "привіт", таке необхідне під час зустрічі. Дуже полюбила свій колектив. Навіть якщо і не знаю мову жестів, я з ними порозуміюся. Вони прагнуть щось робити. У них є талант. А на сцені – вони не аматори, а професійні актори. Ці люди – природні і хоча не говорять, зате мають надзвичайно виразну жестикуляцію, неймовірну пластику. Мої актори вчать і мене. В їхньому спілкуванні немає нічого зайвого – кожен жест має свою історію та зміст. Хоча важко було звикнути до того, що тебе не чують. Коли працюєш із людьми, котрі чують, можна покричати на них, і вони тебе зрозуміють. З акторами, які не чують, я за інерцією починаю кричати, щось доводити їм. І тільки потім – коли вже
зірву голос – розумію, що мене не чують. Згодом, навпаки, із людьми, котрі чують, почала спілкуватися жестами – механічно показую їм слово "дякую".
– Чи були у виставі слова, які важко показати?
– У нас виникла велика проблема, коли жестами треба було показати слово "воскресити". Цьому слову ми знайшли замінник із трьох жестів – "повернути їй життя". Так трапляється, що один жест може означати декілька слів і, навпаки, – щоби роз’яснити одне слово, треба показати декілька жестів. На всеукраїнському мистецькому фестивалі для глухих була можливість потрапити на міжнародні змагання. Однак існувала серйозна вимога: щоби було якомога менше жестів. Річ у тім, що в кожній країні свої жести, і вистава повинна бути зрозумілою усім. Ми намагалися виконати усі вимоги, але було складно забрати з вистави жести. Врешті, ми зробили виставу, яка мала жести наші – українські. На міжнародний фестиваль нас не відібрали. Зате саме із жестових театральних колективів у нас – перше місце. Наші десять акторів – це чернівчани, середній вік яких 60 років. Вони мають дуже гарну школу. Ми пишаємося рівнем нашого театру, який помітно виділявся з-поміж інших колективів.
"Піднімають завісу,
а у нас на сцені – "покійник"
– Кажуть, у виставі було багато містики…
– Ми обрали класичний твір "Чудо святого Антонія". Її написав бельгійський автор Моріс Метерлінк, володар Нобелівської премії. Наша вистава – про істинну віру та фальшиву побожність. Тема актуальна. Помирає тітонька, і вся рідня хоче поділити її спадщину. А Віржинія, яка любила її та служила їй 33 роки, просить святого Антонія воскресити тітоньку. І святий прийшов.
– І яким він був у вас?
– Босий святий Антоній був одягнений у брудну ризу. Він спустився з неба чистим, але в нашому світі є дощ, сніг, бруд… У нього вірять лише тоді, коли немає буденної суєти. Тільки з’являється суєта, всі забувають, що можливе диво. А глухі актори нам нагадують, що воно навколо. Лише відкрилася завіса, зал уже був шокований. Розпочинається наша вистава, а на сцені – похоронний вінок та "покійник". Люди були шоковані, коли ми показали на сцені "мерця". Але ми ж просто дотримувалися сюжету! Ми тільки приїхали і почали розпаковувати свої речі, а нам кажуть, що ми втратили глузд: привезли справжні похоронні вінки, та й ще між двома вінками поклали ліжко з "покійником". Після вистави до нас підходили керівники інших театрів і дякували за нове бачення п’єси. Вони не бачили вистав такого плану взагалі. Метерлінк – це ж містика!
– Чи були відповідні декорації, щоби відтворити таку містику?
– Метерлінк потребує складних декорацій. Там є і тіньовий театр, і різні світлові ефекти. Це чудо, це грім та блискавки – їх важко відтворити навіть на київських театральних сценах. На щастя, нам все вдалося. Складно було втілити тіньові етюди, коли за білим освітленим полотном грають актори, а глядач бачить їхні тіні.
– Чи показували свою виставу у Чернівцях?
– Вперше ми виступили для чернівецьких людей із вадами слуху навесні. Прагнемо, щоб у нашому місті театр глухих розвивався. У нашому колективі немає молоді. Хочеться когось навчати, комусь передати свою майстерність і свій досвід. Хочу звернутися до молодих людей із вадами слуху, щоби вони приходили до нашого театру. Ми будемо працювати разом. До речі, коли ми були на фестивалі у Києві, паралельно відбувався фестиваль в Івано-Франківську. Туди під керівництвом Жана Тарнавського поїхали чернівецькі глухі діти і вибороли перше місце у номінації "Жестова пісня".