«На 54-метровій висоті почуваюся безпечніше, ніж на землі»

Чернівчанин Ігор Білоус долав найвищі гірські вершини світу, захоплювався спортивним орієнтуванням – навіть входив до збірної України, а потім зайнявся промисловим альпінізмом. Ігор реставрував міську ратушу, будівлю медуніверситету на Театральній площі, готель "Черемош", церкви у Сторожинці та Білій Криниці... Піднімався й на Свято-Духівський собор, аби поміняти лампочки на хрестах. Та найвищою виявилася будівля заводу "Кварц", де альпініст нещодавно міняв вікна. На 54-метровій висоті він почувався спокійно і значно безпечніше, ніж внизу – на землі.
– Ніколи не думаю, що зі мною може трапитися щось погане, хоча ситуацію потрібно постійно контролювати – не можна розслаблятися ані на хвилину, – розповідає Ігор. – Це як у шахах: ставиш перед собою завдання – і робиш правильний хід. А якщо фасад будівлі весь прогнилий і хитається, виникає асоціація, що ти працюєш сапером. І тут навіть невелика помилка може коштувати надто дорого. Тому інколи, аби піднятися нагору, доводиться деякий час налаштовувати себе морально та заспокоюватися. Дивлячись із висоти на землю, страху ніколи не відчуваю.
З боку це може здатися так романтично і гарно – висить людина над землею, наче літає. Насправді все набагато прозаїчніше і небезпечніше. Тому той, хто йде в альпіністи за романтикою, часто не витримує і втікає. Зате той, хто залишається, стає фанатом і вже не може без висоти. Та потрібно постійно дбати про безпеку, тому не варто шкодувати грошей на дороге спорядження. Скажімо, я щороку витрачаю на все необхідне для роботи понад дві тисячі доларів. Купую спорядження лише відомої французької фірми зі світовим іменем – воно досить надійне і ніколи не підводило мене.
Єзуїтський костел хотів відреставрувати ще 25 років тому
Ігор Білоус розробив програму реставрації задніх та бокових стінок будинків, що розташовані у центральній частині Чернівців. Саме цим він займався якось в Іспанії, тому добре знає, як довести їх до пуття.
– Коли реставрував міську ратушу, мав можливість заглянути у внутрішні двори історичної частини, – каже альпініст. – Якщо взяти, скажімо, вулицю Головну, то фасади будинків – чисті й гарні, а ось задні і торцеві стіни – страшенно брудні та виглядають, наче після бомбардування. А їх можна було би відремонтувати до 600-ліття Чернівців і почепити тут великі рекламні щити, компенсувавши тим самим затрачені кошти. За приблизними підрахунками, на реставрацію будинків у центральній частині міста необхідно щонайменше 500 тисяч гривень. Я зміг би зібрати знайомих хлопців, котрі теж займаються промисловим альпінізмом. Якщо почнемо працювати у квітні наступного року, до кінця літа могли би закінчити всі роботи.
Є в Ігоря ще одна мрія – відреставрувати єзуїтський костел "Найсвятішого Серця Ісусового", що біля ринку на Червоноармійській. Ще 25 років тому він облазив усю будівлю і визначив, що потрібно зробити. Тоді навіть виділили кошти на матеріали. Та на цьому все і закінчилося. А прогнилі балки, як і хрест нагорі, можуть впасти будь-коли.
"Все моє багатство – сумка з речами"
У нашому місті, за словами Ігоря Білоуса, промисловим альпінізмом займається десь 50 осіб. Багато хто з них їде працювати до Києва чи в сусідні регіони. А в цей час тендери на виконання висотних робіт у Чернівцях виграють організації з інших регіонів, які наймають місцевих альпіністів за низьку плату.
– Розцінки у нас – такі ж, як у будівельників, а інколи – навіть нижчі, – каже Ігор. – За Союзу були хоча б різні надбавки за висотні роботи. А в Україні професію промислового альпініста навіть не внесено до списку соціально захищених. Тому більшість моїх товаришів навіть не мають трудових книжок, а відповідно – жодної надії на більш-менш пристойну пенсію. Та й життя наше ніхто не страхує. Постійної роботи у нас немає, отож часто доводиться "перебиватися" дрібницями – щось ремонтувати на висоті, скажімо, димоходи. Навіть доводилося знімати кішок з дерев чи дахів будинків. Щоправда, грошей за це не брав. А хочеться робити щось серйозне, нехай і за низьку плату. Бо для справжнього альпініста-висотника гроші означають не так уже й багато. Наприклад, усе моє багатство – це сумка з речами, декілька подарованих друзями картин та альпіністське спорядження. Я побував у багатьох країнах і міг залишитися там. Але щоразу повертався до Чернівців. Просто в цьому місті мені затишно і спокійно. Тут мої друзі. Тут народилися і ростуть мої сини. І все це разом для мене важить дуже багато.