Чернівчани перепливли Чорне море

Семеро чернівчан, серед яких чиновники та бізнесмени, наприкінці серпня здійснили на яхті перехід Чорним морем. Цей вчинок вони присвятили 600-річчю міста. Про незвичну мандрівку розповів її організатор та учасник, директор фірми "Поляріс" Борис КАТАСОНОВ.
– Перехід через Чорне море здійснили віце-губернатор Юрій Шутак, директор водоканалу Михайло Оленюк та бізнесмени В’ячеслав Явіц, Анатолій Карпінський, Дмитро Косенко, Володимир Онуляк і Костянтин Яіцков з Донецька, – розповідає Борис Анатолійвич. – Ніхто з нас раніше у море під вітрилами не виходив. Одна справа кататися вздовж узбережжя, і зовсім інша – перейти через море.
Для всіх учасників я зробив спеціальну форму, тож ми виглядали як справжня команда моряків. Свою мандрівку присвятили 600-річчю рідного міста.
Того, що перехід виявиться пригодницьким та екстремальним, не передбачали.
Ми орендували 46-футову яхту (приблизно 13,5 метра) "LaCaresse". Коли приїхали на місце старту у Севастополь, виявилося, що яхта не готова до виходу у море. За тиждень до того зламалася мачта, тож ми своїми силами усунули неполадки.
– З Севастополя вийшли 28 серпня. За добу прийшли у населений пункт Жеде, – продовжує Борис Анатолійович. – Далі зупинялися у портах Курукасіле (центр кораблебудування Туреччини) та Амасра.
З нами у подорожі був лише капітан і один моряк. Тому ми самі керували судном, працювали на лебідках, самі стояли на вахті і самі готували їжу.
Коли рухалися у бік Туреччини, протягом доби двічі потерпали від великих хвиль, висотою приблизно до двох метрів, з усіма відповідними наслідками – качкою, морською хворобою. Тим, хто стояв на вахті, морська хвороба дошкуляла трохи менше, ніж тим, хто лежав у каюті і "літав" з кутка у куток.
У Туреччині мандрували три дні вздовж берега, відвідували рибальські поселення, куди рідко заходять різні судна. Для місцевих мешканців прибуття української яхти було справжньою подією. Коли ми виходили у місто, нас зустрічали майже усі. Але нормально поспілкуватися з турками не вдавалося, бо майже ніхто з них не знав іноземної мови.
Зворотний шлях з Туреччини до України виявся ще екстремальнішим. Був момент, коли ми навіть злякалися за своє життя.
Тривалий час йшли тихим і спокійним морем, але раптово на нас налетів сильний шквал. Сила вітру була така, що з капітана двічі зривало окуляри. Пережили 34 хвилини суцільного жаху, яхту вітром нахилило набік, вітрила, які ледве вдалося скрутити, перетворилися на ганчірки. Оскільки для нас це було вперше, ми не на жарт злякалися, одягли рятувальні жилети і думали, що доведеться рятуватися, а до берега залишалося ще майже сто кілометрів. На щастя, шквал як раптово почався, так само раптово і закінчився. Але рятувальні жилети ми ще довго не знімали.
Після цього я навіть вирішив зробити для всіх учасників своєрідний сувенір – вісім планшетів, на яких приклеєно шматок розірваного вітрила і тросу, як спогад про екстремальний перехід Чорним морем.
Коли 31 серпня ми повернулися до рідних берегів, звісно, були дуже раді. Ніхто навіть не намагався залишитися у Криму на кілька днів, одразу поїхали додому. Вестибулярний апарат у нас так звик до качки, що ще тиждень ми ходили хитаючись. А ще після мандрівки всі схудли, спеціально пошитий одяг був більшим на 20 сантиметрів.
Та, незважаючи на це, мандрівка сподобалася. Ми пройшли 850 кілометрів під вітрилами, це досить серйозна прогулянка. Після цього наміри у кожного були різними: дехто запевнив, що найближчими роками не повторить такого вчинку, а у декого виникло бажання наступного року взяти участь у міжнародному ралі Чорним і Середземним морями.