Турист-пішохід й у 88 років щодня долає десять кілометрів

Професійний турист Максим Шиклер ще зі шкільного віку ходить в туристичні походи. Разом із друзями він відновив туристичні маршрути Карпатських гір і склав власні карти, якими тепер користуються любителі гірського активного відпочинку. І хоча йому в жовтні виповниться 88 років, подолати щодня десять кілометрів для чоловіка – звична справа.
"Радянські карти
зашифрували, щоби заплутати ворога"
– У походи почав ходити з першого класу, – розповідає Максим ШИКЛЕР. – Навчався у Вижницькій гімназії, де вчителі завжди водили дітей у Карпати. Загалом жодних туристичних баз тут не було. Тому у перші походи не брав спальних мішків та наметів. Спав у сіні та їв гуцульську їжу – мамалигу, бринзу, ряжанку.
Після війни разом із друзями Миколою Чернопіцким та Іваном Савицьким я вирішив відновити пішохідний туризм. У нас була радянська карта. Однак вона мала лише один позитив – якщо попаде до рук ворога, він обов’язково заблукає. Загалом, гарних карт не було. Нам пощастило, бо дістали австрійські шпигунські карти, де було відображено кожну стежину та струмочок Карпат. Ми нелегально копіювали ці карти і ходили тими маршрутами, складаючи вже власні карти на основі шпигунських даних. Відновлені точні карти дуже швидко розповсюдили, і з усього Радянського Союзу до нас почали приїжджати туристи. Окрім цього, ми втрьох з друзями замаркували (зробили путівникові розмітки доріг. – ред.) в Карпатах 500 кілометрів маршруту.
– Щоби пройти лише один
маршрут другої категорії складності, який має 180 кілометрів, треба йти десять-одинадцять днів, – зауважує Максим Шаєвич. – У день ми долали приблизно 20 кілометрів.
– Максим – професійний спортивний інструктор, – наголошує учасник туристичних походів Максима Шиклера Олександр ВИНОГРАДОВ. – Коли настає час відпустки, я повідомляю, що є група з 15-20 людей, яка просить повести їх новим туристичним маршрутом. Найбільше мені сподобався маршрут до Синевірського озера, яке розташоване у верхів’ї річки Теребля. Неподалік – величезні дерев’яні скульптури, порівняно з якими люди здаються надзвичайно малими. Сьогодні озеро дуже заросло. Також варто вирушити у пішохідний похід до озера Буковинське Око. Багато ходили на Говерлу, Петрос. Сьогодні організовуються масові походи на Говерлу. Однак їхати у гірську місцевість на автобусі – це не похід. Втрачається усе відчуття краси пішохідного туризму.
– Років десять тому створив з друзями маршрут – Чернівецьке велике кільце (130 кілометрів навколо міста). Цей маршрут також маркували. Планувалося, що місцевий університет та дитяча туристична станція будуть сюди водити у похід школярів. Маршрут розрахований на шість-сім днів. Губернатор Теофіл Бауер дав тисячу гривень, щоби я швидше закінчив малювати карту. Згодом він виїхав з області, й карта виявилася нікому не потрібною. Обласний відділ спорту та дитяча туристична станція знають про існування маршруту, але поки що жодних змін немає. Недалеко від маршруту є десять цілющих джерел. Два з них лікують очі.
Із особливим захопленням турист любить розповідати про гірський хребет, де вічно дмуть вітри.
– Хребет розташований на кордоні нашої області та Івано-Франківської і називається Пнев’є. Наша команда назвала його Хребтом семи вітрів. Тут постійно дме вітер, бо місцевість розташована між Буковинськими та Центральними Карпатами. У цій місцевості можна збудувати вітряки і брати майже безкоштовну енергію.
"На плотах сплавлялися
аж до Чернівців"
– Велику помилку зробив Радянський Союз, коли ліквідував плотоспуски, – зауважує Максим Шиклер. – Плоти йшли аж до Дунаю. Плотохід організувала австрійська влада ще в середині XІХ століття. За невелику плату на плотах за радянських часів їздили й туристи. Навіть був маршрут з Путильського району до Чернівців. Сьогодні відновити плотоспуски нереально, бо річки обміліли. І сама професія плотогона загубилася, адже вона передавалася від батька до сина.
Сьогодні Максим Шаєвич, якому в жовтні виповниться 88 років, майже щодня проходить десять кілометрів. Згадуючи давні туристичні часи, жалкує, що для розвитку туризму мало що робилося.
– Погано, що в області відділом з питань туризму за радянських часів керували люди, які самі не були професійними туристами. Незважаючи на те, що у державі тоді було багато грошей на розвиток туризму, ні турбази, ні притулки майже не будувалися. Саме тому сьогодні не розвивається пішохідний туризм. Щоби його відновити, треба будувати бази не лише для заможних людей, але й прості притулки з нарами, де можуть заночувати професійні туристи.