У подружжя Поштарюків удома живуть 200 папужок

Володимир Георгійович та його дружина Олена Костянтинівна розповідають, що захопилися симпатичними птахами сім років тому, коли господар привіз із Словаччини пару папужок. Допомагає їм і 10-річний син Григорій.
– Мене іноді запитують про те, чи кожен папуга може розмовляти, – каже Володимир Поштарюк. – Практично всі! З тією різницею, що є папуги, які починають розмовляти одразу, а є такі, що лише собі щось бурмочуть. Але з папугою треба розмовляти, бо інакше навіть ручний не буде цього робити. У мене був папуга жако, який розмовляв моїм голосом і навіть кашляв, як я. Вони чудово вміють пародіювати!
Володимир Георгійович розповідає, що папуга – надзвичайно розумний птах, і чим більший за розмірами – тим розумніший.
– Вони навіть інтонацію відчувають. Коли у мене в хаті жив папуга аратінг, і мені набридав його крик, я йому суворо казав: "Закрий вже рот!". Він у відповідь навмисне ще голосніше кричав. А достатньо було мені лагідно вимовити "Аркаша – хороший" – замовкав.
А коли папуги залицяються до своєї папужки – це справжнє кіно!
– Кожний вид залицяється по-різному, – продовжує Володимир Поштарюк. – Ці птахи – надзвичайно делікатні, тому потрібно, щоби самцеві сподобалася самка. Спочатку самець заглядає до "хатинки", де вона заховалася, згодом починає її годувати: відригує те, що з’їв, їй до рота. Якщо самці сподобається, як він її годує, – він починає "танцювати" біля неї. Не всі види танцюють – деякі лише ніжно торкаються самки лапкою. Згодом самка "присідає", й самець її парує.
Є серед папуг і справжні "забіяки". Папужок виду "нерозлучник" через підвищену скандальність називають "чечня". Вони мило і гуртом будують житло з прутиків, але за секунду щось комусь не сподобалося – і в суперника немає голови.
– Але "нерозлучники" дуже гарно співають, – розповідає Володимир Георгійович, – і дуже вірні. Якщо пара зійшлася – будуть разом до смерті, як лелеки.
– Їдять папуги і овес, і просо, і спеціальну коноплю, гречку й траву, яблука, варені яйця, – продовжує господар. – Що цікаво – більшу частину корму вони розкидають по клітці, але наступного дня я їм даю вже свіжий.
Проблемою є ветеринарна допомога, вірніше її відсутність – у Чернівцях немає ветеринарів, які спеціалізуються на птахах. Тому доводиться самим читати літературу, купувати ліки.
За кордоном багато людей цікавляться папугами. Хочуть мати такого, як ні в кого. Таких папуг розводять шляхом селекції. Знаю одного любителя-орнітолога, який чекав, доки йому за три доби привезуть папугу "нерозлучника" "як ні в кого" з Німеччини. І заплатив він за того птаха 250 доларів, хоча звичайний "нерозлучник" коштує вдесятеро менше.
Я їжджу до Словаччини і бачу, що там є всілякий корм для папуг і чудові спеціалізовані видання для їхніх любителів. В Україні, на жаль, цього немає. Я придбав декілька номерів українського журналу для любителів тварин – лише реклама корму для собак і котів та нудні статті.
– У наших людей зовсім інша психологія, – додає Олена Поштарюк. – За кордоном тваринка вдома є у кожної дитини, і батьки вчать любити її. У нас же купують тварину і одразу вираховують, скільки вона їсть. Або кажуть: "О, то вона смітить". Але ж людина також смітить!
Папужок треба любити, – каже Володимир Георгійович. – Говорити до них, а ручного папугу – брати на руки, чухати за шийку, гратися з ним – тоді він і заговорить до вас. А якщо, прийшовши додому, скажете йому лише "Гоша, привіт!", – те саме і почуєте від нього, не більше.