Шевченко кохав кріпачку, а його любила княжна
Першим дитячим коханням Тараса Шевченка була сусідська дівчина Оксана Коваленко. З нею він малим пас вівці. З нею вперше поцілувався.
А 1857 року, повертаючись із заслання, поет познайомився у Нижньому Новгороді з актрисою Тетяною Піуновою. Він навіть запросив знаменитого актора Щепкіна, аби той хоч раз зіграв із невідомою актрисою і допоміг їй влаштуватися на велику сцену. Але Піунова виявилася надто легковажною і відмовилася від вигідної пропозиції Харківського театру.
Пізніше доля звела Шевченка з Христиною Довгополенко – наймичкою його троюрідного брата Варфоломія. Поет просив родича вмовити дівчину вийти за нього заміж. Але та відмовила Тарасові, надавши перевагу молодому писареві.
У Петербурзі на вечорі у своїх друзів – поміщиків Карташевських – 44-річний Шевченко побачив Ликеру Полусмакову, якій тоді було лише 19. В українському національному костюмі, рум’яна, чорноброва, чепурненька дівчина-сирота працювала прислугою. Вона навіть була грамотною – вміла читати і писати. Поет дарував Ликері букетики польових квітів, а вона сміялася з нього і викидала їх у смітник. Він обіцяв їй: "Збудую тобі хату, сидітимеш у ній, наче панночка, нічого не робитимеш. Хіба що борщу зварити чи сорочку випрати". Шевченко звільнив дівчину з кріпацтва, навіть винайняв квартиру, де вона мала готуватися до весілля. Але Ликера відмовила поетові, вийшовши заміж за перукаря Яковлєва – пияка, від якого народила багато дітей. Пізніше жінка покинула його, переїхала до Канева і до кінця свого життя ходила на могилу Кобзаря.
Із усіх жінок, із якими доля звела Тараса, його найбільше кохала княжна Варвара Рєпніна – внучка останнього українського гетьмана Розумовського. Вона досконало володіла кількома іноземними мовами, добре зналася на живописі, музиці, мала літературний хист. Княжна зустрілася з Шевченком влітку 1843 року в Яготині на Полтавщині. Йому тоді було 29 років , їй – 35.
Рєпніна була до нестями закохана в Тараса, а він сприймав її як друга, називав своїм ангелом-охоронцем, навіть присвятив поему "Тризна". "Шевченко зайняв місце в моїм серці, я часто думаю про нього, – зізнавалася княжна у листі від 27 січня 1844 року. – Якби я бачила з його боку любов, то, можливо, відповіла би йому пристрастю... Я його – єдиного серед усього чоловічого племені – чекала-виглядала, єдиного, який мав стати моїм. Тільки моїм..."
Залишивши Яготин, Шевченко постійно відчував увагу Варвари Рєпніної, вони листувалися. На засланні Шевченко з нетерпінням чекав листів від Рєпніної.
Вони зустрілися після десятирічної розлуки у Москві 1858 року – і знову розлучилися. Варвара Рєпніна так і не вийшла заміж. Задовго до своєї смерті вона написала: "Я давно мертва. І стала такою ще за життя, коли збагнула, що я – та жінка, яку Він не кохає...".
А 1857 року, повертаючись із заслання, поет познайомився у Нижньому Новгороді з актрисою Тетяною Піуновою. Він навіть запросив знаменитого актора Щепкіна, аби той хоч раз зіграв із невідомою актрисою і допоміг їй влаштуватися на велику сцену. Але Піунова виявилася надто легковажною і відмовилася від вигідної пропозиції Харківського театру.
Пізніше доля звела Шевченка з Христиною Довгополенко – наймичкою його троюрідного брата Варфоломія. Поет просив родича вмовити дівчину вийти за нього заміж. Але та відмовила Тарасові, надавши перевагу молодому писареві.
У Петербурзі на вечорі у своїх друзів – поміщиків Карташевських – 44-річний Шевченко побачив Ликеру Полусмакову, якій тоді було лише 19. В українському національному костюмі, рум’яна, чорноброва, чепурненька дівчина-сирота працювала прислугою. Вона навіть була грамотною – вміла читати і писати. Поет дарував Ликері букетики польових квітів, а вона сміялася з нього і викидала їх у смітник. Він обіцяв їй: "Збудую тобі хату, сидітимеш у ній, наче панночка, нічого не робитимеш. Хіба що борщу зварити чи сорочку випрати". Шевченко звільнив дівчину з кріпацтва, навіть винайняв квартиру, де вона мала готуватися до весілля. Але Ликера відмовила поетові, вийшовши заміж за перукаря Яковлєва – пияка, від якого народила багато дітей. Пізніше жінка покинула його, переїхала до Канева і до кінця свого життя ходила на могилу Кобзаря.
Із усіх жінок, із якими доля звела Тараса, його найбільше кохала княжна Варвара Рєпніна – внучка останнього українського гетьмана Розумовського. Вона досконало володіла кількома іноземними мовами, добре зналася на живописі, музиці, мала літературний хист. Княжна зустрілася з Шевченком влітку 1843 року в Яготині на Полтавщині. Йому тоді було 29 років , їй – 35.
Рєпніна була до нестями закохана в Тараса, а він сприймав її як друга, називав своїм ангелом-охоронцем, навіть присвятив поему "Тризна". "Шевченко зайняв місце в моїм серці, я часто думаю про нього, – зізнавалася княжна у листі від 27 січня 1844 року. – Якби я бачила з його боку любов, то, можливо, відповіла би йому пристрастю... Я його – єдиного серед усього чоловічого племені – чекала-виглядала, єдиного, який мав стати моїм. Тільки моїм..."
Залишивши Яготин, Шевченко постійно відчував увагу Варвари Рєпніної, вони листувалися. На засланні Шевченко з нетерпінням чекав листів від Рєпніної.
Вони зустрілися після десятирічної розлуки у Москві 1858 року – і знову розлучилися. Варвара Рєпніна так і не вийшла заміж. Задовго до своєї смерті вона написала: "Я давно мертва. І стала такою ще за життя, коли збагнула, що я – та жінка, яку Він не кохає...".
Повернутися назад