«Боявся, що з мене зроблять мегагламурного хлопчика»

"Усю передачу
з мене жартували"
– Взяти участь у "Караоке на майдані" мене підштовхнули друзі, – каже Іван МИКИТЮК. – Вони завжди жартували: хочемо бачити тебе по телевізору. Коли приїхали до Києва, було холодно, ішов дощ. На відбірному етапі натовп співав уривок пісні "Дівчина-русалка". Я стояв у перших рядах, тому й вдалося заспівати. Завдяки оплескам потрапив до другого туру. Навчаюся в Національному університеті Державної податкової служби України. І чомусь натовп неадекватно сприйняв, що я – майбутній працівник податкової служби. Всю передачу з мене жартували. Але коли почав співати пісню "Жестокая любовь" Філіппа Кіркорова, ставлення людей змінилося. А коли сказав, що із Чернівців, у натовпі виявилися мої земляки. Їхні вигуки підтримали мене. Це важливо, адже у мене були суперники із сильними вокальними даними.
"З караоке відвезли
у кафе, де підписав контракт"
– На третьому етапі я змагався із Владом із Луганська. Я співав "Красота-разлука" Віталія Козловського. Зібрав 412 гривень 58 копійок, суперник – 320 гривень. – каже Іван. – Отож, як переможець сів до лімузина. Ефір зі мною показали аж через місяць. А з караоке мене відвезли до кафе, де я підписав контракт на учать у програмі "Шанс". Якби не з’явився на зйомку, довелося би заплатити п’ять тисяч гривень компенсації. Зйомки відбувалися у лютому. Я знову сів у лімузин, але там мене вже чекала Могилевська. Дмитро Клімашенко та Наталка Могилевська створили дуже теплу, дружню атмосферу.
На зйомку я привіз пісні, які раніше виконував. Справа у тому, що при нашому університеті є культурно-мистецький центр "Сузір’я", де я соліст. Однак Клімашенко обрав пісню "Осколки лета" Валерія Меладзе. Я проспівав частину пісні, продюсерам сподобалося і все… Більше часу на тренування не було. Я її навіть не доспівав до кінця! Наспівував лише в автобусі дорогою у салон, де мені обрали білий костюм та блакитну сорочку.
"З податкової академії приїхало підтримати осіб 500"
– Я побоювався, щоби з мене не зробили мегагламурного хлопчика, – зізнається Іван. – У такому разі я би виглядав погано в очах своїх колег з мілітаризованої структури. На щастя, "папуаса"з мене не зробили.
Було дуже складно працювати з Дмитром Коляденком. Це творча людина і зрозуміти її ідеї непросто. За його ідеєю на лавиці мали сидіти четверо чоловіків, палити, у той час, як я співаю… Мені пояснили: "Це шоу. Це дим. Це картинка". Однак дим забрали і втілили іншу ідею: я стояв на сцені, а позаду мене рухалися танцюристи. Завдяки спеціальному освітленню танцюристи були схожі на тіні.
З податкової академії мене приїхало підтримати осіб 500… А максимальна кількість людей для масовки – 300. Адміністратори "Шансу" питають: "Звідки ви?" – "З податкової", – відповідають їм. "А хто вас запросив?" – "А хто ж запрошує податкову?" – сміються.
Перед виступом відчував, як сильно б’ється моє серце. Клімашенко сказав: "Дивися на мене, але не співай мені всю пісню і все буде добре". Я змагався з уже відомим дуетом кримчанок "Анна-Марія". Проте дуже сподобався команді суперників – Андрієві Кузьменку та Володимиру Бебешку. З кримчанками ми набрали однакову кількість балів, але продюсери обрали дует "Анна-Марія".
– Я знаю, що все одно випущу свій альбом. Я люблю співати, – каже Іван. – У моїй сім’ї особливе ставлення до пісні! Колись дідусь давав мені віник, я уявляв, що це гітара, ставав на стілець і співав. Пізніше закінчив музичну школу по класу фортепіано, граю на трубі. Серйозно співати почав у дев’ятому класі. Мене помітили на огляді художньої самодіяльності, потім в університеті…
Мій друг – Андрій Карпенко – незабаром відкриває власну музичну студію. Я маю хорошого композитора, дуже гарні тексти пісень… Тож будемо творити альбом. Мені ближче до серця поп-рок. Але ідея лише народжується...
Повернутися назад