Як стати вершником у Чернівцях

Знайти місце, де у Чернівцях вчать їхати верхи, та перевірити, як воно – осідлати коня і вчитися їздити – я вирішила після того, коли почула, що це надзвичайно гарний та корисний відпочинок. Якщо врахувати те, що раніше я не підходила до коня ближче, ніж на десять метрів, й побоювалася кожного зайвого руху тварини – заняття з верхової їзди стало для мене справжнім подвигом.

Коли я отримала настанови інструктора, дійшла черга перевірити усе на практиці. Тварини сприйняли мене досить доброзичливо. Навіть намагалися привернути до себе увагу, щоб їх пригостили печивом.

Біля конюшні вправно чистили коней, як з’ясувалося пізніше, дві постійні відвідувачки. Кажуть, що без коней вже не можуть, тому коли трапляється вільний час, з радістю йдуть до конюшні подивитися, як там їхні улюбленці.

Тільки-но мені вдалося сісти на коня, усі страхи розвіялися. Одразу промайнула думка: коли з’явиться можливість – знову сюди повернуся. За якихось двадцять хвилин попросила інструктора пришвидшити ходу коня. Та риссю кінь скакати не погодився, мабуть, відчував, що в сідлі далеко не професіонал.

Та хочу додати – коли їздила верхи, переконалася, що у людини працюють практично усі групи м’язів. Тож уже після місяця занять можна не лише похизуватися своїми пружними м’язами, але й помітити, як виправляється постава.

Кінь, як і собака, добре відчуває, коли його бояться

– Чимало клієнтів, що завітали до школи верхової їзди вперше, бояться навіть наблизитися до коня, – каже інструктор школи верхової їзди спортивно-оздоровчого комплексу "Цецино" Сергій Бинкало. – Доводиться брати їх за руку та поволі підводити до тварин, щоби мали змогу познайомитись одне з одним. Часом відчуваю, як за кілька секунд долоні клієнта стають мокрими від страху. Люди бояться, що кінь їх вкусить. Але перше знайомство обов’язково повинно відбутися через дотик та подолання страху перед твариною. Адже кінь, як і собака, добре відчуває, коли його бояться, і може відповідно себе поводити. А ще – коні надзвичайно чутливі. З першого погляду можуть розпізнати людину – якою вона є насправді. Пам’ятаю, якось завітали до нас дві особи, й не встигли вони наблизитися до конюшні, як коні вже відверталися. Отож, страхи клієнтів доводиться долати разом – беру їхню руку та воджу по голові й спині коня, запитую, чи страшно і чи відчувають вони його тепло. Не можу пригадати жодного випадку, коли людина не змогла подолати свій страх.

– Сергію, скільки потрібно часу, щоби навчитися добре триматися в сідлі?

– Це залежить не від часу, а від бажання та здібностей. Спершу тренування відбуваються у манежі. Коли людина впевнено відчуває себе у сідлі, їй пропонують виїзд з манежу до лісу. При цьому можуть вибиратися маршрути за рівнем складності.

Якось після десяти днів тренувань одна молода пара виявила бажання здійснити прогулянку лісом, але вже за 15 хвилин обоє визнали, що їм ще бракує навиків. І не тому, що кінь був неслухняним. Просто на волі він поводиться інакше, відчуває себе вільним. Щоби керувати ним за таких умов, потрібно відчувати себе впевнено, панувати над ним. А іноді треба просто вміти його вмовити.

Буває і таке, що люди приходять з абсолютною впевненістю, що вміють гарно їздити верхи. Але їзда без сідла і в сідлі – зовсім різні речі. Тож за першої ж демонстрації своїх навиків вони визнають, що вчитися таки доведеться.

"Саджаємо у сідло навіть дітей восьми-дев’яти років"

– Клієнт має можливість сам обрати собі коня?

– Безумовно, але часом і кінь обирає собі вершника, – посміхаючись, зауважив Сергій. – Коли клієнт приходить вперше, він має змогу познайомитися з кожною з наших чотирьох кобил. Та я теж залучаюся до підбору. Річ у тому, що характерові людини повинен відповідати характер коня. Коли людина добре навчиться їздити на спокійному коні, я пропоную їй пересісти на іншого – норовливішого, щоб не просто кататися, а навчитися гарно їздити. Треба вміти так зібрати коня, щоб він під тобою "грав".

– Наскільки безпечною є верхова їзда для новачків?

– Якщо людина не вміє триматися у сідлі, кінь добре це відчуває. Він ніколи не помчить, буде поводитись дуже обережно. Ми саджаємо у сідло навіть дітей восьми-дев’яти років. І навіть якщо б я вийшов із манежу, міг би бути спокійним за безпеку дітей. Мої коні розуміють, коли на них сидить дитина.

– Чи реагують коні на зміну вершників?

– Це залежить від характеру коня і його власних уподобань. Зазвичай вони звикають до своїх постійних вершників. Часом навіть палко до них прив’язуються. Не можу не розповісти про свою улюбленицю – Арахну. Коли я прийшов вперше до цієї конюшні, одразу обрав її, якось потягнуло саме до неї. Доки не придбав собі жеребця, їздив на Арахні. З появою Фарадея почалися ревнощі. Коні відчувають, що у тебе на душі. А ще я часто буваю на кінному заводі, приїжджаю звідти переповнений враженнями. А Арахна одразу реагує, відчуває чужий запах, не дає навіть погладити себе, відкидає мордою руку. Спершу вона навіть неспокійно поводилася, коли хтось інший на неї сідав. При цьому Арахна спокійно виконувала свою роботу, але коли я намагався поїздити на ній, вона починала брикатися. Доводилося хвилин п’ятнадцять гладити її та заспокоювати.

– Скільки коштують уроки верхової їзди?

– Якщо людина приходить з бажанням лише годину покататися, без намірів освоїти мистецтво верхової їзди, одне таке заняття коштує 60 гривень. Якщо ж клієнт виявив намір навчитися добре триматися у сідлі, ми надаємо йому можливість навчатися на абонементній основі – за десять занять на місяць треба заплатити 480 гривень.

Іпотерапія – лікування верховою їздою

– Відомо, що верхова їзда допомагає вилікувати дитячий церебральний параліч. Чи практикується таке лікування у вашій школі?

– Прецедентів ще не було. Для цього потрібні кваліфіковані медичні працівники – це вже "вища математика". З такою пропозицією до нас ще не зверталися.

До розмови приєднується співвласник спортивно-оздоровчого комплексу Геннадій Демчучен:

– Про іпотерапію – лікування верховою їздою – я вперше дізнався в Польщі. Одного разу проходив повз школу відомого данського професора, що займається вивченням психології коней. Там побачив, як дитину з ДЦП за дев’ять місяців вдалося підняти з інвалідного візка. Тоді вирішив, що в моїй школі теж практикуватиметься іпотерапія. Але для цього треба підготувати коня і підібрати кваліфікований персонал. Адже до однієї дитини хворої на ДЦП має бути прикріплено чотири працівники: медик-спеціаліст, інструктор з верхової їзди та двоє людей для підстрахування.

Декілька місяців тому школу верхової їзди відкрили також у селі Боянах Новоселицького району. Директор ресторанно-готельного комплексу "Сонячна долина" Іван Вайпан повідомив, що попри те, що школа працює недавно, постійні клієнти вже є.

– Ми плануємо невдовзі відкрити кінний маршрут Бояни-Красноїльськ-"Легенда Карпат". Також обговорюються перспективи підготування професійних наїзників. Сьогодні ми можемо запропонувати своїм клієнтам лише погодинне навчання верхової їзди. Вартість години – 60 гривень. У наших конюшнях зараз нараховується 15 коней. Серед них вже є перші переможці змагань. А спеціально для урочистих подій ми оформили для всіх охочих карети під старовину.

Основні правила поведінки та техніки безпеки

- Не галасувати, не бігати та не дратувати тварин на конюшні;

- не підходити до тварин ззаду;

- поводитися з кіньми лагідно та терпляче;

- початківець обов’язково повинен одягнути на голову захисний шолом;

- потрібно правильно підібрати взуття (у кросівках та тапочках можна натерти ноги до крові, тому бажано мати чоботи або краги (своєрідний рукав від стопи до коліна, що одягається на будь-яке взуття).

Ази верхової їзди

- Залізати на коня лише зліва;

- п’яти в стременах мають бути опущені;

- міцно триматися сідла колінами та зберігати поставу.