«Маю маленьке сексуальне збочення – люблю розумних дівчат»
Співак Олег Скрипка нещодавно побував у Чернівцях із сольним проектом у супроводі "Ле Гранд Оркестра". Перед концертом спонсори презентували йому вишиту білими нитками сорочку, а після концерту у ресторані викладач ЧНУ Оксана Івасюк подарувала артистові кошик із книгами. Олег Скрипка розповів, чому почав виступати сольно.
– Коли ми створювали фестиваль "Країна Мрій", я познайомився із музикантами, які грають фольк. Мені спало на гадку зробити з ними спільний проект, який називається "Ле Гранд Оркестра", – пояснив співак. – А сольну програму я почав відпрацьовувати ще десять років тому у Парижі. Називаю це європейським форматом – шансоном у правильному розумінні. Це душевно-акустичний спів.
"Не подобається, коли називають харизматичним"
– У чому секрет твоєї особистої харизми?
– Відбувається підміна слів. Раніше казали: "Ось – талановита людина, гарний артист". Сьогодні: "Харизмат". Суспільство змінилося і цінності змінилися. Ми сьогодні не поважаємо талант, щирість і чесність, а харизматичність. Та харизматичність, мені здається, – ринкова риса. Або ліктями інших розштовхати, або лідерська програма. Лідерська програма – це коли ми на свинофермі ставимо чан, і яка свинка перша до чана добіжить – та й харизматична. Вона виживе, буде мати більшу вагу і буде товстіша. На жаль, нині ми маємо таку культурну ситуацію. Тому мені не подобається, коли мене називають харизматичним. Я, навпаки, рудимент від культури. Намагаюся представляти культуру, як ті черепахи, що живуть ще з давнього періоду. Вони – здорові і помітні.
– Чи є в тебе політична мета, коли даєш концерти?
– Для музиканта нормально, коли він підтримує традиції і культуру. Якщо ми піднімемо на належний рівень нашу культуру і згадаємо традиції, то у нас із політикою й економікою все буде гаразд. У такому розумінні я також займаюся політикою. Але якщо займатися політикою безпосередньо і отримувати матерільні девіденди – це вже кон’юнктура. А кон’юнкутура "забиває" кишені, але це не те, чим мені було б цікаво займатися. Мені цікаво співати, грати на баяні і бути незаангажованою вільною людиною.
– Чи є щось таке, чого тобі ще не вистачає?
– Я давно зрозумів, що я дуже щаслива людина. Коли я був малий, мама мені казала, що у мене на тілі багато родимок. "Ти будеш щасливий", – казала вона. Мабуть, це закони інформаційного простору. Пізніше її слова спрацювали як сигнал у тому віці, коли я вже був студентом. Я на сцені стрибаю, співаю, на баяні граю, а мені за це ще й гроші платять. Отримую велике задоволення від своєї роботи. Моє хобі збіглося з моєю роботою.
"Гуцул Каліпсо" "пірвали" московську публіку на шматки"
– Розкажи історію буковинської пісні, яку виконуєш на концерті?
– Я дуже люблю автотуризм. Подорожував горами, і у Вижниці зустрівся з моїми давніми знайомими братами Чорними, учасниками місцевого етнічного ансамблю. Ми з ними так гарно потоваришували і випили трішки, чесно кажучи. Вони заспівали пісень. Я записав ці пісні. Одна пісня мені дуже сподобалася. Вона не така, які співають усі, а з фольклорної експедиції. Така, як бабця колись співала – із локальним забарвленням. Це суто буковинська пісня.
– Як просувається співпраця з буковинськими виконавцями?
– Минулого року на "Країні Мрій" грали два чернівецькі гурти "STELSI" і "Гуцул Каліпсо". Потім виникла ідея зробити невеличкий експорт буковинської рок-музики до Москви. У травні цього року робили акцію "Були деньки". "ВВ" презентували свою нову програму і альбом. Із собою привезли ще два українські колективи. Один – з Києва "Пропала грамота", а інший – з Чернівців "Гуцул Каліпсо". Вони вперше виступали у Росії і "пірвали" публіку на шматки. Потім були відгуки у пресі, в Інтернеті, на російському "MTV", на російському радіо саме про цю подію і про ваш колектив.
– В якій країні найбільше любиш виступати?
– Не знаю, чи є Україна найкращою країною у світі, чи це просто кожен кулик своє болото вихваляє, чи це якісь вібрації, але для мене такою країною є Україна. Хоча я не народився в Україні і більшість свого життя не жив тут, але так вирішив, що це моя батьківщина. Тексти наших пісень написані українською, тому краще співати тут, тим паче, що українці за темпераментом краще сприймають нашу музику, бо мій темперамент збігається з українським.
"ВВ" важко узгодити графік, коли "Борщ" їде на окремий концерт
– Які жінки подобаються?
– У мене була дружина француженка, тепер українка. Кухня може бути різна – китайська, японська, португальська, українська. Головне, щоб смачно було. З дівчатами головне, щоби було гарно і душевно. А душевно і гарно означає, що у серці мусить бути резонанс. Кажучи традиційно, щоби любов була. Зовні українські дівчата – найкращі у світі. Це не моя думка, а загальновизнаний факт. Наші дівчата душевні чи то через виховання, чи то через те, що така у нас земля, чи тому, що за менталітетом та емоціями українським чоловікам підходять українські дівчата. Ще зізнаюся: у мене є маленьке сексуальне збочення – я люблю розумних дівчат, інтелектуалок. З чоловіками таке трапляється рідко, для них це не притаманно. Дівчата-інтелектуалки, якщо вони красиві, завжди це приховують. Бо не прийнято бути розумною дівчиною. У стосунках зі мною такі дівчата розслабляються, бо їм не треба це приховувати. Вважаю, дуже сексуально, коли жінка розумна і самостійна. Вона може керувати автомобілем чи бути начальником на фірмі.
– Музиканти з "ВВ" мають окремий проект "Борщ". Як ставишся до відокремленої творчості, і чи не порушує це єдності гурту?
– На концерти з "Ле Гранд Оркестра" їздить талановитий скрипаль Сергій Охримчук. Коли ми складали програму фестивалю "Країна Мрій", зрозуміли, що є багато гуртів, в яких паралельно грає Сергій Охримчук. Барабанщик Костянтин Бушинський та дівчата з "Божичів" задіяні паралельно у багатьох проектах. Точно скласти програму неможливо, бо це як гра у "15". Це не виняток, а типова ситуація для нормального культурного суспільства. Кожна талановита людина – багатогранна. Кожним своїм боком вона прикладається до певного колективу. В одному гурті вона відкривається одним боком, в іншому – другим. Це нормально, адже збагачує творчу особистість. Є, звичайно, проблема, коли "Борщ" їде кудись, а у "ВВ" концерт тут. Складно скомбінувати графік. У нас є інший музикант Олексій Мельченко, який грає тоді, коли не грає Олександр Піпа. Образ немає, бо за 20 років у нас склалися професійні стосунки.
– Коли ми створювали фестиваль "Країна Мрій", я познайомився із музикантами, які грають фольк. Мені спало на гадку зробити з ними спільний проект, який називається "Ле Гранд Оркестра", – пояснив співак. – А сольну програму я почав відпрацьовувати ще десять років тому у Парижі. Називаю це європейським форматом – шансоном у правильному розумінні. Це душевно-акустичний спів.
"Не подобається, коли називають харизматичним"
– У чому секрет твоєї особистої харизми?
– Відбувається підміна слів. Раніше казали: "Ось – талановита людина, гарний артист". Сьогодні: "Харизмат". Суспільство змінилося і цінності змінилися. Ми сьогодні не поважаємо талант, щирість і чесність, а харизматичність. Та харизматичність, мені здається, – ринкова риса. Або ліктями інших розштовхати, або лідерська програма. Лідерська програма – це коли ми на свинофермі ставимо чан, і яка свинка перша до чана добіжить – та й харизматична. Вона виживе, буде мати більшу вагу і буде товстіша. На жаль, нині ми маємо таку культурну ситуацію. Тому мені не подобається, коли мене називають харизматичним. Я, навпаки, рудимент від культури. Намагаюся представляти культуру, як ті черепахи, що живуть ще з давнього періоду. Вони – здорові і помітні.
– Чи є в тебе політична мета, коли даєш концерти?
– Для музиканта нормально, коли він підтримує традиції і культуру. Якщо ми піднімемо на належний рівень нашу культуру і згадаємо традиції, то у нас із політикою й економікою все буде гаразд. У такому розумінні я також займаюся політикою. Але якщо займатися політикою безпосередньо і отримувати матерільні девіденди – це вже кон’юнктура. А кон’юнкутура "забиває" кишені, але це не те, чим мені було б цікаво займатися. Мені цікаво співати, грати на баяні і бути незаангажованою вільною людиною.
– Чи є щось таке, чого тобі ще не вистачає?
– Я давно зрозумів, що я дуже щаслива людина. Коли я був малий, мама мені казала, що у мене на тілі багато родимок. "Ти будеш щасливий", – казала вона. Мабуть, це закони інформаційного простору. Пізніше її слова спрацювали як сигнал у тому віці, коли я вже був студентом. Я на сцені стрибаю, співаю, на баяні граю, а мені за це ще й гроші платять. Отримую велике задоволення від своєї роботи. Моє хобі збіглося з моєю роботою.
"Гуцул Каліпсо" "пірвали" московську публіку на шматки"
– Розкажи історію буковинської пісні, яку виконуєш на концерті?
– Я дуже люблю автотуризм. Подорожував горами, і у Вижниці зустрівся з моїми давніми знайомими братами Чорними, учасниками місцевого етнічного ансамблю. Ми з ними так гарно потоваришували і випили трішки, чесно кажучи. Вони заспівали пісень. Я записав ці пісні. Одна пісня мені дуже сподобалася. Вона не така, які співають усі, а з фольклорної експедиції. Така, як бабця колись співала – із локальним забарвленням. Це суто буковинська пісня.
– Як просувається співпраця з буковинськими виконавцями?
– Минулого року на "Країні Мрій" грали два чернівецькі гурти "STELSI" і "Гуцул Каліпсо". Потім виникла ідея зробити невеличкий експорт буковинської рок-музики до Москви. У травні цього року робили акцію "Були деньки". "ВВ" презентували свою нову програму і альбом. Із собою привезли ще два українські колективи. Один – з Києва "Пропала грамота", а інший – з Чернівців "Гуцул Каліпсо". Вони вперше виступали у Росії і "пірвали" публіку на шматки. Потім були відгуки у пресі, в Інтернеті, на російському "MTV", на російському радіо саме про цю подію і про ваш колектив.
– В якій країні найбільше любиш виступати?
– Не знаю, чи є Україна найкращою країною у світі, чи це просто кожен кулик своє болото вихваляє, чи це якісь вібрації, але для мене такою країною є Україна. Хоча я не народився в Україні і більшість свого життя не жив тут, але так вирішив, що це моя батьківщина. Тексти наших пісень написані українською, тому краще співати тут, тим паче, що українці за темпераментом краще сприймають нашу музику, бо мій темперамент збігається з українським.
"ВВ" важко узгодити графік, коли "Борщ" їде на окремий концерт
– Які жінки подобаються?
– У мене була дружина француженка, тепер українка. Кухня може бути різна – китайська, японська, португальська, українська. Головне, щоб смачно було. З дівчатами головне, щоби було гарно і душевно. А душевно і гарно означає, що у серці мусить бути резонанс. Кажучи традиційно, щоби любов була. Зовні українські дівчата – найкращі у світі. Це не моя думка, а загальновизнаний факт. Наші дівчата душевні чи то через виховання, чи то через те, що така у нас земля, чи тому, що за менталітетом та емоціями українським чоловікам підходять українські дівчата. Ще зізнаюся: у мене є маленьке сексуальне збочення – я люблю розумних дівчат, інтелектуалок. З чоловіками таке трапляється рідко, для них це не притаманно. Дівчата-інтелектуалки, якщо вони красиві, завжди це приховують. Бо не прийнято бути розумною дівчиною. У стосунках зі мною такі дівчата розслабляються, бо їм не треба це приховувати. Вважаю, дуже сексуально, коли жінка розумна і самостійна. Вона може керувати автомобілем чи бути начальником на фірмі.
– Музиканти з "ВВ" мають окремий проект "Борщ". Як ставишся до відокремленої творчості, і чи не порушує це єдності гурту?
– На концерти з "Ле Гранд Оркестра" їздить талановитий скрипаль Сергій Охримчук. Коли ми складали програму фестивалю "Країна Мрій", зрозуміли, що є багато гуртів, в яких паралельно грає Сергій Охримчук. Барабанщик Костянтин Бушинський та дівчата з "Божичів" задіяні паралельно у багатьох проектах. Точно скласти програму неможливо, бо це як гра у "15". Це не виняток, а типова ситуація для нормального культурного суспільства. Кожна талановита людина – багатогранна. Кожним своїм боком вона прикладається до певного колективу. В одному гурті вона відкривається одним боком, в іншому – другим. Це нормально, адже збагачує творчу особистість. Є, звичайно, проблема, коли "Борщ" їде кудись, а у "ВВ" концерт тут. Складно скомбінувати графік. У нас є інший музикант Олексій Мельченко, який грає тоді, коли не грає Олександр Піпа. Образ немає, бо за 20 років у нас склалися професійні стосунки.
Повернутися назад