«Граю і дурника, і трохи розумненького»

Клоун Валерій Серебряков, відомий радянським і українським глядачам своїми танцями на руках, приїхав у складі цирку-шапіто "Андре" до Чернівців. У свої сімдесят років Валерій Серебряков гастролює разом з двома маленькими дітьми та молодою дружиною.

Нам вдалося поспілкуватися з народним артистом Росії, який вчився клоунського мистецтва у Юрія Нікуліна.

Танець на руках виконував до 65 років

– Які номери ви привезли до Чернівців?

– Я і Василь Нявко готуємо вихід чоловіка і дружини. Його переодягаємо у жінку. Гадаю, з нього вийде гарний клоун (він тільки починає, але вже майстер на вигадки), і мені з ним дуже легко працювати. Якось у Бразилії ми з моєю дружиною зробили цей номер у парі. Але їй не вдається грати так, як клоун, бо вона не циркова жінка, тому зараз у мене інший партнер.

– Як місцева публіка сприймала вас?

– Ми трохи хвилювалися, тому що в мене новий партнер. Останній рік я не працював, бо в мене народилося двоє дітей, їм тепер півтора і два роки. Дружина і вони зараз зі мною. А коли дітки були зовсім малі, я не міг тягти їх за собою.

– Чернівчани побачать ваш знаменитий танець на руках?

– П’ять років тому я припинив це робити. Коли ми з дружиною були у Кувейті, мені довелося танцювати на руках за жахливої спеки. Я ледь не помер там. Тому й покинув.

– Які ще номери ви презентуєте?

– Крім танців на руках, я ще й акробат. Один з варіантів називається "Акробати-невдахи" – це класичний номер. Ми зі Щукіним зробили такий номер: я в кирзових чоботях, весь такий незграбний, лізу йому на голову. Я страждаю, тому що не можу залізти, і він страждає, бо не може мене втримати. Зараз я це роблю по-іншому: беру чоловіка із залу і лізу на нього. Це найсмішніший момент. Є у мене реприза "Статуя". Автори – ми зі Щукіним. Виконують двоє людей. "Акробатів" і "Статую" вже весь світ подивився, і всі люди залишаються задоволені.

"Важко у роз’їздах, але це – романтика"

– Яке життя у циркачів під час гастролей?

– Переважно я гастролюю у стаціонарних цирках. Наприклад, в Одесі і Дніпропетровську є такі цирки, які приймають у свій готель. Там є всі зручності. У такому разі не помічаєш, як переїжджаєш. Тебе з потяга зустрічають і проводжають. А тут у нас у вагончику є плита, нагрівач, вода і біотуалет. Миємося в тазику, чесно кажучи. А влітку, коли спекотно, є душ. Важко, звичайно, у роз’їздах бути. Але це й романтика. Після Чернівців ми відвідаємо ще три міста, а потім поїдемо у стаціонарний цирк – до Одеси і Дніпропетровська.

– Як щодо звірів? Не заважають?

– Іноді навіть звикаєш до їхнього реву. Вдома у мене немає таких тварин, і сумно стає без їхнього реву і запаху. Я з дитинства в цирку, тому звик. Наче народився у ньому.

– Яка зарплата у клоуна?

– За Радянського Союзу була дуже гарна зарплата. Я отримував близько двадцяти рублів за виступ. У той час, коли метро коштувало п’ять копійок, це був дуже гарний заробіток. Коли я працював за кордоном після розвалу Союзу, теж непогано заробляв. Зараз у приватних цирках зарплатня добра – нам вистачає. У державних цирках вона набагато менша, навіть на їжу не вистачить.

"Нікулін грав такого собі дурненького хлопчика"

– Чого ви навчилися у Юрія Нікуліна?

– Раніше, коли я просто відпрацьовував номери в цирку, багато чого вчився у нього. Він приїжджав виступати, і ми спілкувалися. Коли він був директором Московського цирку, вставляв мої номери на виступах під час новорічних святкувань. Нікулін багато в чому мені допомагав. Ми розмовляли про репризи і таке інше. Я дивився на нього, як він себе поводить на сцені і вчився його манери поведінки. Наші клоуни – це коміки. Ми копіювали його прийоми і вчилися на цьому. Нікулін грав такого собі дурненького хлопчика. А я граю і дурника, і розумненького трохи.

– Якою має бути людина, щоби стати гарним клоуном?

– Передусім треба бути добрим. Бо якщо ти злий, публіка не буде тебе сприймати. Можна одягнути клоунський ніс і робити все професійно, але глядачі відчують, хто перед ними. Треба мати клоунську жилку – бути щирим і розуміти гумор.

"Чарлі Чаплін і Бенні Хілл – мої кумири"

– Чи обов’язково навчатися у якомусь закладі, щоби стати клоуном?

– Є лише одне циркове училище – у Москві. Але останнім часом воно чомусь не випускає клоунів. Марк Містечкін – ось хто створював клоунів. Геніальна була людина. Він і Попова, і Нікуліна створив. Якби не було його, не було б і цих відомих людей. Він розумів, бачив, хто клоун, а хто ні. Усі його вихованці стали дуже майстерними клоунами. Марховський, Марчевський і Куклачов були останніми його учнями. А зараз чомусь немає клоунів. Головне – це образ створити, а не просто вийти розсмішити глядачів. Клоуна-героя всі чекають, тому що запам’ятовують.

– А є у вас улюблений клоун?

– Чарлі Чаплін і Бенні Хілл. Це мої кумири. Вони стовідсоткові клоуни, а точніше – коміки.

– Що вам дав цирк у житті?

– Цирк дає змогу спілкування з людьми. Я дуже добре знаю людей. Їхню поведінку і душі знаю так, що міг би написати про них книгу, якби був письменником.

– У якому цирку ви хотіли би працювати?

– У Московському цирку. Те відчуття – від величезного залу – неперевершене. Хоча й для всіх людей приємно працювати. Бо ми передаємо якусь Нікулінську родзинку, його думку. Коли діти сміються – це щастя.