«Не сподівався побачити таке гарне місто»

Чимало різних науковців приїджає щороку на історичний факультет чернівецького університету – обмінюватися досвідом, для участі в конференціях. І ось днями на Буковині побував відомий у країнах СНД вчений, доктор історичних наук, завідувач кафедри музеології Санкт-Петербурзького університету Олександр Майоров. Він чи не єдиний в Росії історик, який досліджує виникнення й існування Галицько-Волинського князівства. Крім того, спричинився він і до створення в тамтешньому університеті наукового центру з вивчення історії України.

Незважаючи на порівняно молодий вік, а Майорову 39 років, він досконало володіє всіма слов’янськими мовами й німецькою. Тому ми спілкувалися з ним українською мовою.

– Пане Олександре, що привело вас на Буковину?

– Мета моєї поїздки в Україну – суто наукова. Я вже побував у декількох обласних центрах, після Чернівців залишилося ще відвідати Одесу. Ваші вчені неодноразово запрошували мене відвідати Буковину, але все якось не вдавалося. Скажу, що колектив вашого істфаку вельми потужний в науковому плані, особливо мене вразили наслідки археологічних розкопок, які здійснюються археологічним центром на чолі з доцентом Сергієм Пивоваровим. А наукові праці, які видаються на факультеті, є надзвичайно серйозними, тому про провінційність буковинських вчених-істориків мова не може йти. Ну, а щодо вражень від Чернівців, чесно кажучи, не сподівався, що побачу таке гарне місто, особливо ж захоплений університетом – у такій унікальній споруді мав би за честь розташовуватися будь-який престижний вуз Європи.

Знаєте, спочатку, коли розпався Союз, я сприймав це болісно – за державу було образливо, але пізніше зрозумів, що український народ сам зробив свій вибір, і це добре. Україна нині впевнено йде до Європи, і тому треба вітати такий поступ.

– Деякі західні політологи вважають, що у слов’янських країнах не може бути демократії, мовляв, тут рано чи пізно існуватиме авторитаризм. Чи поділяєте ви таку думку?

– Ні, не вважаю це твердження справедливим. Своє життя я присвятив вивченню Галицько-Волинської Русі, а її історія свідчить про те, що тоді, в XІ – XIII століттях, у нас панувала общинна державність, в основі якої було народне віче. Крім нього, були ще князі і боярська дума, але остаточне прийняття рішень завжди залишалося за вічем. Тобто давньоруська демократія – це пряма демократія. Елементи тодішньої політичної організації суспільних відносин можна і треба використовувати і нині, але в рамках місцевого самоврядування. Радянські історики поділяли тодішнє суспільство на класи, замовчуючи або не беручи до уваги існування народного віча. Моя концепція цілком протилежна такому підходу до вивчення Галицько-Волинської Русі. Ще навчаючись на історичному факультеті Дніпропетровського університету, я вважав несправедливим те, що общині відводилося скромне місце десь на периферії політичної системи, а не в самому її центрі. Адже саме вільні общини здійснювали чи уособлювали верховну владу. Тобто міська община Древньої Русі була державним началом, носієм суспільних відносин і джерелом влади. Звичайно, нині в науковців вже не виникає суперечностей щодо цього.

– Чи підтримуєте ви якісь стосунки з українською общиною Санкт-Петербурга?

– Я добре знайомий з українським консулом Миколою Рудьком, який, до речі, закінчив істфак Чернігівського університету, знаю багатьох інших представників української громади Санкт-Петербурга. Українці у нас мають свої теле- і радіопередачі, постійно відбуваються Шевченківські читання, інші подібні заходи. Громада активно підтримала ідею нашого університету про створення центру з вивчення історії України, очолює його професор Тетяна Яковлєва, яка спеціалізується на дослідженні епохи Мазепи, неодноразово була у Львові, Києві, Івано-Франківську, стажувалася у Канаді. Тобто про Україну в Санкт-Петербурзі не лише знають, а й вивчають її історію.