«Дай іншій лом та кайло, якими працює моя дружина, – за півдня помре»
"Дай вчительці чи лікарці лом та кайло, якими щодня працює моя дружина, – вони за півдня помруть", – із гордістю розповідає її чоловік.
Дорожнім працівником Наталя стала у 18 років
– У мене й мрій якихось не було у дитинстві, – переконує вона. – Одразу після школи прийшла у дорожнє підприємство. А ким ще у наш час бути?
Ремонт доріг – дуже важка фізична праця, і не кожній жінці під силу, але тоді серед дорожників були жінки. Весело було: розкидаємо, пригадую, асфальт, навколо – дим, аж дихати важко, а ми співаємо пісень, жартуємо.
Потім робітниці почали виходити на пенсію, залишилися лише чоловіки. Остання колега вийшла на пенсію чотири роки тому, і то – майже одразу померла. Дим...
Тепер Наталя – єдина жінка, яка щодня з 08.00 до 17.00 закопує стовпи, розкидає пісок. "Асфальт, бордюри, бетон, гравій", – так описує жінка свій робочий день.
Щире здивування викликає у неї питання, чи не печуть руки, коли вона долонями (!) розкидає гарячий асфальт перед укладанням.
– А що робити – звикли. Я ніколи й не замислювалася над тим, що займаюся важкою фізичною працею нарівні із чоловіками. Ніколи. Зараз зі мною разом у бригаді працюють й мій чоловік, і 20-річний син. Ще двійко дітей удома підростають – отож роботи вистачає. Приїдеш після роботи додому (а ми живемо у Станівцях Глибоцького району) – і знову за роботу: свині, корова...
– Вона у мене сильна, – з гордістю розповідає чоловік Георгій. – А що важка праця, то тут нічого не вдієш – така доля. Зате народжує Наталя максимум півгодини. Я під пологовим будинком не стояв жодної хвилини. Лише приїхали, оформили її у лікарню, а лікар вже виходить: "Тату, вітаю вас!"
Нізащо не проміняв би таку дружину на жінку із довгими нігтями (манікюром). У нашій роботі такого бути не може: заліпиться асфальт під нігті – не зможе модниця руки підняти під його вагою (сміється, – прим. ред.).
А відпустка у Наталі Жиряди виключно у січні, бо саме в цей час призупиняються через погодні умови дорожні роботи.
– Мені й на гадку не спадало, що може бути якось
інакше. На морі я ніколи не була, так само, як і в санаторіях-будинках відпочинку, то навіщо мені відпустка влітку? Грошей на поїздки немає – дай Боже закінчити будівництво вдома.
Та, незважаючи на важку роботу, працьовита жінка вважає, що їй у житті пощастило.
– Трьох дітей народили, хату збудували, дерева біля неї посадили – це найголовніше, – посміхається вона.
– Ще би нашу працю поважали, – додав чоловік Георгій. Скільки доріг ми поремонтували – не перелічиш, а "дякую" сказали нам лише одного разу. Якось у Волоці підійшов господар, руки потис: "Спасибі вам". А так – лише неповага. Водії їдуть під знак, коли ми ремонтуємо дорогу, ще й можуть образити, коли зробиш зауваження. Якось збив автомобіль нашого працівника – ніхто навіть не встиг номера помітити.
Дорожнім працівником Наталя стала у 18 років
– У мене й мрій якихось не було у дитинстві, – переконує вона. – Одразу після школи прийшла у дорожнє підприємство. А ким ще у наш час бути?
Ремонт доріг – дуже важка фізична праця, і не кожній жінці під силу, але тоді серед дорожників були жінки. Весело було: розкидаємо, пригадую, асфальт, навколо – дим, аж дихати важко, а ми співаємо пісень, жартуємо.
Потім робітниці почали виходити на пенсію, залишилися лише чоловіки. Остання колега вийшла на пенсію чотири роки тому, і то – майже одразу померла. Дим...
Тепер Наталя – єдина жінка, яка щодня з 08.00 до 17.00 закопує стовпи, розкидає пісок. "Асфальт, бордюри, бетон, гравій", – так описує жінка свій робочий день.
Щире здивування викликає у неї питання, чи не печуть руки, коли вона долонями (!) розкидає гарячий асфальт перед укладанням.
– А що робити – звикли. Я ніколи й не замислювалася над тим, що займаюся важкою фізичною працею нарівні із чоловіками. Ніколи. Зараз зі мною разом у бригаді працюють й мій чоловік, і 20-річний син. Ще двійко дітей удома підростають – отож роботи вистачає. Приїдеш після роботи додому (а ми живемо у Станівцях Глибоцького району) – і знову за роботу: свині, корова...
– Вона у мене сильна, – з гордістю розповідає чоловік Георгій. – А що важка праця, то тут нічого не вдієш – така доля. Зате народжує Наталя максимум півгодини. Я під пологовим будинком не стояв жодної хвилини. Лише приїхали, оформили її у лікарню, а лікар вже виходить: "Тату, вітаю вас!"
Нізащо не проміняв би таку дружину на жінку із довгими нігтями (манікюром). У нашій роботі такого бути не може: заліпиться асфальт під нігті – не зможе модниця руки підняти під його вагою (сміється, – прим. ред.).
А відпустка у Наталі Жиряди виключно у січні, бо саме в цей час призупиняються через погодні умови дорожні роботи.
– Мені й на гадку не спадало, що може бути якось
інакше. На морі я ніколи не була, так само, як і в санаторіях-будинках відпочинку, то навіщо мені відпустка влітку? Грошей на поїздки немає – дай Боже закінчити будівництво вдома.
Та, незважаючи на важку роботу, працьовита жінка вважає, що їй у житті пощастило.
– Трьох дітей народили, хату збудували, дерева біля неї посадили – це найголовніше, – посміхається вона.
– Ще би нашу працю поважали, – додав чоловік Георгій. Скільки доріг ми поремонтували – не перелічиш, а "дякую" сказали нам лише одного разу. Якось у Волоці підійшов господар, руки потис: "Спасибі вам". А так – лише неповага. Водії їдуть під знак, коли ми ремонтуємо дорогу, ще й можуть образити, коли зробиш зауваження. Якось збив автомобіль нашого працівника – ніхто навіть не встиг номера помітити.
Повернутися назад