«Дивно, що у вас вже у 19 років створюють сім’ї»
Цю дівчину сьогодні знають у всіх мистецьких колах. Її неможливо не помітити – висока, струнка і надзвичайно енергійна. Катрін Гартман напередодні від’їзду зізналася, що вже невдовзі має намір повернутися.
"Чернівці – самобутнє місто"
– Які враження про Чернівці ти забираєш із собою до Німеччини?
– Ваше місто дуже гарне. Але з маленьким Парижем, як ви його називаєте, важко порівняти, бо немає вранці гарячих круасанів (сміється). Хоча вважаю, що жодних порівнянь не потрібно. Чернівці – самодостатнє і самобутнє місто. Коли я вперше його побачила, була вражена тим, настільки все знайоме, особливо архітектура, яка дуже нагадує інші європейські міста. Враження від міста, звичайно, дуже тісно пов’язані з людьми, яких я тут зустріла: це мої колеги і друзі, з якими я працювала і спілкувалася, та люди зі щоденного життя, у яких я, наприклад, купувала молоко чи хліб. Багато людей стали мені близькими.
– Чи відрізняються українці від німців?
– Гадаю, ці узагальнення – українці, німці – не що інше, як кліше. Це різні країни, різні способи життя. Йдеться передусім про окремих особистостей. Але, що, наприклад, впадає у вічі, – різниця у тому, як поводяться люди в громадському і приватному житті. В особистому спілкуванні люди надзвичайно щирі і привітні. Тому тим більше вражає, як вони поводяться іноді на роботі. Зокрема, у сфері обслуговування: тут деколи не побачиш не те що посмішки, а навіть натяку на люб’язність. У Німеччині це трохи інакше. Але, звісно, це пов’язано з різними шляхами суспільного розвитку.
– Як тривала твоя робота на Буковині і чи вдалося досягти мети?
– Два роки я працювала за програмою фонду Роберта Боша "Менеджмент культури", яка передбачає роботу у сфері культури і науки у відповідних інституціях країн Центральної і Східної Європи. У Центрі Буковинознавства ми разом з колегами організували відділ культури, метою якого було сприяти культурному обміну між Україною і німецькомовними країнами. Ми організовували різні проекти, спрямовані передусім на молоде покоління. Спектр заходів сягає від виставки німецької художниці Кете Колльвіц і виступів ді-джея Шантеля у Чернівцях до демонстрацій щочетверга сучасних фільмів німецькою мовою, спільного українсько-німецького театрального проекту за пісенним циклом Шуберта "Зимова подорож". Була у нас і майстерня літературної творчості – для всіх охочих спробувати себе в написанні віршів та прози німецькою мовою. Безумовно, все це діятиме і надалі. Мій наступник Бернд Бьоттхер продовжуватиме цю діяльність.
"Цікавлюся східноєвропейським регіоном"
– Мабуть, тебе, як політолога за освітою, цікавить також те, що відбувається у політичному житті України? До речі, як ти пережила революційні події наприкінці минулого року?
– Звичайно, я цікавлюся політичною ситуацією в Україні. Спершу я була вражена, що люди в Україні настільки заполітизовані, передусім молодь. Я приїхала сюди більш ніж за рік перед президентськими виборами, а ця тема вже була у всіх на вустах. Вважаю це дуже позитивним моментом, адже це є свідченням того, що людям небайдуже те, що станеться із суспільством і країною. Найголовнішим питанням, звісно, був результат виборів. А реакція населення, масові мирні демонстрації на захист своїх прав стали справжньою несподіванкою. Мій комплімент Україні. Перебувати тут у час переломних змін, які сталися минулого року, пережити їх так зблизька стало для мене дуже важливим досвідом.
"У Німеччині молоді люди раніше починають самостійне життя"
– Що тебе ще здивувало в Україні і на Буковині зокрема?
– Наприклад, у Німеччині жінки вітаються так само, як чоловіки – за руку. Коли я роблю це тут, всі дуже дивуються. А ще дивує, що тут так рано одружуються. Одна подруга запросила мене на весілля. І мені якось дивно було, що вона у 19 років вже створює сім’ю, а я в свої 30 навіть не думаю про це. Як на мене, у Німеччині спосіб життя відносно ліберальний. Там молодь їде в інші міста здобувати освіту. У такий спосіб молоді люди створюють власне незалежне життя, вони дуже спрямовані на самореалізацію. Тут, напевно, інакше, але мені здається, що і в колі моїх українських знайомих це теж починає змінюватися.
– З російською мовою у тебе проблем немає, а як щодо української?
– Я розумію, коли розмовляють українською, про що йдеться. Але не можу спілкуватися нею. Тут багато людей набагато краще розмовляють німецькою чи англійською, ніж я українською, тому я спілкувалася українською менше. Але мені дуже шкода, що я покидаю цю країну, не вивчивши, як слід, мови.
– Чи не набридає тобі постійно бути в дорозі?
– Зовсім ні. Можливість жити і працювати в іншій країні дуже збагачує моє життя. Одне сумно – з людьми, до яких звикаєш, потрібно прощатися. Це нелегко. У певному розумінні, я втрачаю свій дім. Але я сподіваюся незабаром повернутися до Чернівців.
"Чернівці – самобутнє місто"
– Які враження про Чернівці ти забираєш із собою до Німеччини?
– Ваше місто дуже гарне. Але з маленьким Парижем, як ви його називаєте, важко порівняти, бо немає вранці гарячих круасанів (сміється). Хоча вважаю, що жодних порівнянь не потрібно. Чернівці – самодостатнє і самобутнє місто. Коли я вперше його побачила, була вражена тим, настільки все знайоме, особливо архітектура, яка дуже нагадує інші європейські міста. Враження від міста, звичайно, дуже тісно пов’язані з людьми, яких я тут зустріла: це мої колеги і друзі, з якими я працювала і спілкувалася, та люди зі щоденного життя, у яких я, наприклад, купувала молоко чи хліб. Багато людей стали мені близькими.
– Чи відрізняються українці від німців?
– Гадаю, ці узагальнення – українці, німці – не що інше, як кліше. Це різні країни, різні способи життя. Йдеться передусім про окремих особистостей. Але, що, наприклад, впадає у вічі, – різниця у тому, як поводяться люди в громадському і приватному житті. В особистому спілкуванні люди надзвичайно щирі і привітні. Тому тим більше вражає, як вони поводяться іноді на роботі. Зокрема, у сфері обслуговування: тут деколи не побачиш не те що посмішки, а навіть натяку на люб’язність. У Німеччині це трохи інакше. Але, звісно, це пов’язано з різними шляхами суспільного розвитку.
– Як тривала твоя робота на Буковині і чи вдалося досягти мети?
– Два роки я працювала за програмою фонду Роберта Боша "Менеджмент культури", яка передбачає роботу у сфері культури і науки у відповідних інституціях країн Центральної і Східної Європи. У Центрі Буковинознавства ми разом з колегами організували відділ культури, метою якого було сприяти культурному обміну між Україною і німецькомовними країнами. Ми організовували різні проекти, спрямовані передусім на молоде покоління. Спектр заходів сягає від виставки німецької художниці Кете Колльвіц і виступів ді-джея Шантеля у Чернівцях до демонстрацій щочетверга сучасних фільмів німецькою мовою, спільного українсько-німецького театрального проекту за пісенним циклом Шуберта "Зимова подорож". Була у нас і майстерня літературної творчості – для всіх охочих спробувати себе в написанні віршів та прози німецькою мовою. Безумовно, все це діятиме і надалі. Мій наступник Бернд Бьоттхер продовжуватиме цю діяльність.
"Цікавлюся східноєвропейським регіоном"
– Мабуть, тебе, як політолога за освітою, цікавить також те, що відбувається у політичному житті України? До речі, як ти пережила революційні події наприкінці минулого року?
– Звичайно, я цікавлюся політичною ситуацією в Україні. Спершу я була вражена, що люди в Україні настільки заполітизовані, передусім молодь. Я приїхала сюди більш ніж за рік перед президентськими виборами, а ця тема вже була у всіх на вустах. Вважаю це дуже позитивним моментом, адже це є свідченням того, що людям небайдуже те, що станеться із суспільством і країною. Найголовнішим питанням, звісно, був результат виборів. А реакція населення, масові мирні демонстрації на захист своїх прав стали справжньою несподіванкою. Мій комплімент Україні. Перебувати тут у час переломних змін, які сталися минулого року, пережити їх так зблизька стало для мене дуже важливим досвідом.
"У Німеччині молоді люди раніше починають самостійне життя"
– Що тебе ще здивувало в Україні і на Буковині зокрема?
– Наприклад, у Німеччині жінки вітаються так само, як чоловіки – за руку. Коли я роблю це тут, всі дуже дивуються. А ще дивує, що тут так рано одружуються. Одна подруга запросила мене на весілля. І мені якось дивно було, що вона у 19 років вже створює сім’ю, а я в свої 30 навіть не думаю про це. Як на мене, у Німеччині спосіб життя відносно ліберальний. Там молодь їде в інші міста здобувати освіту. У такий спосіб молоді люди створюють власне незалежне життя, вони дуже спрямовані на самореалізацію. Тут, напевно, інакше, але мені здається, що і в колі моїх українських знайомих це теж починає змінюватися.
– З російською мовою у тебе проблем немає, а як щодо української?
– Я розумію, коли розмовляють українською, про що йдеться. Але не можу спілкуватися нею. Тут багато людей набагато краще розмовляють німецькою чи англійською, ніж я українською, тому я спілкувалася українською менше. Але мені дуже шкода, що я покидаю цю країну, не вивчивши, як слід, мови.
– Чи не набридає тобі постійно бути в дорозі?
– Зовсім ні. Можливість жити і працювати в іншій країні дуже збагачує моє життя. Одне сумно – з людьми, до яких звикаєш, потрібно прощатися. Це нелегко. У певному розумінні, я втрачаю свій дім. Але я сподіваюся незабаром повернутися до Чернівців.
Повернутися назад