«Софію Ротару я люблю все життя»

26 жовтня у Чернівцях відбудеться творчий вечір народного артиста України, поета Юрія Рибчинського – справжньої легенди вітчизняної естради. Його пісні "Береги", "Віват, король!", "Біла ворона", "Дикі гуси", "Минає день" знає чи не кожен українець.

– Ви написали понад три тисячі пісень, з них 300 – шлягери. Хто ваш улюблений виконавець? Кого вважаєте співаком усіх часів і народів?

– Найкраща співачка на Земній кулі – Едіт Піаф. Улюблений співак – Ів Монтан. Це свідчить про те, що я виріс не на англій-ській та американській музичній культурі, а на французькій. Зважаючи на це, моя улюблена співачка у нас – Тамара Гвердцителі. Співак… Важко назвати одне ім’я: я люблю і Йосипа Кобзона, і Валерія Леонтьєва, і Олександра Малініна, і Володимира Засухіна.

– А номер один на українській естраді?

– Василь Зінкевич, Софія Ротару.

– Як ставитеся до Олега Скрипки?

– Гарно. У часи, коли їх напівзабороняли, я завжди підтримував їх, дружив з ними. Творчість "ВВ" мені дуже подобалася. Вона енергетична. Я дружу із цими хлопцями.

"У мене багато виконавців, тому нормально живу"

– Чим зумовлюється вибір, кому віддати пісню – грошима, особистими симпатіями... Чи було так, що ви шкодували, що віддали пісню певному виконавцю?

– Буває по-різному. До 1991 року "право першої ночі", перевага надавалася співакові чи співачці, який (яка) може краще виконати пісню. Сьогодні через те, що нинішні органи, які повинні стежити за дотриманням авторських прав, працюють погано, доводиться пісні давати не завжди тим, кому ти хочеш. А трапляється, що пісня лежала багато років і не мала успіху у першому виконанні, і раптом… Так, Катя Бужинська взяла пісню "Лід". Сто років минуло, як цю пісню було написано, її виконували інші виконавці, а саме Катя зробила її популярною. Це було несподівано і приємно.

– Чи можна заробляти на життя написанням пісень?

– Можна. Якщо у тебе багато виконавців – важко, але можна.

– Сьогодні поет-пісняр в Україні живе гідним життям?

– Нормально, я не скаржуся. Матеріально важче, ніж було до 1991 року. Тоді варто було написати пісню, яка ставала популярною, і вона тебе годувала. Зараз виконавець бере пісню, може експлуатувати її рік-три, заробляти, а ти не отримуєш відсотків, бо за цим тоді держава стежила, а зараз не стежить.

У мене багато виконавців: Тамара Гвердцителі, Лоліта, Ірина Аллегрова, Олександр Малінін, Валерій Леонтьєв, Анжеліка Варум, майже усі українські співаки. Тому я нормально живу.

– Нормально – це як? Ви можете, наприклад, поїхати на Канари?

– Я можу поїхати куди завгодно. Я щороку кудись їду. У липні був у Венеції. А що за проблема поїхати на Канари?

– Ваша улюблена пісня?

– Одну назвати важко. Із останніх – "Береги", бо вона про тебе і про усіх. Ця пісня із пісень, які називають "дарчими". Я подарував її своєму другові на день народження. Він чомусь вирішив відсвяткувати 50-річчя, коли йому було 49. Він мені сказав: "Не треба подарунків – напиши мені пісню".

Ми з Володею Засухіним написали пісню до дня народження Ігоря. Відсвяткував він свій день народження заздалегідь, а за півроку його …вбили.

Напевно, ніколи не можна святкувати те, що повинно бути пізніше.

А ще люблю "Білу ворону", "Віват, король!", "Пілігрими", "Дикі гуси", "Чарівну скрипку", "Минає день"...

Романи

з виконавицями були, але нечасто

– Поезія – це для вибраних, а тексти пісень – для широкого загалу. Чи не вступаєте ви у протиріччя як поет?

– Якщо писати гарні вірші, які перетворюються на пісні, то ти у жодне протиріччя не входиш. Був правий Твардовський, коли Михайлові Ісаковському, з яким дружив, сказав: "Михайле, я тобі страшенно заздрю. Я отримав масу премій, але, порівняно з тим, скільки співають твої пісні "Катюша", "Враги сожгли родную хату", це, можна сказати, цілковита дурниця. Бо народ поеми не читає – народ співає пісні".

Найголовніше, що багато з пісень, які я написав, можу спокійно читати як вірші. Я часто роблю це на концертах, і вони мають успіх.

– Про вашу велелюбність ширяться чутки. Ви досі закохуєтеся?

– Вважаю, що сказати поет – це сказати, що людина закохана. Адже постійно закоханий бухгалтер – певною мірою рідкість. Закоханість – це стан, у якому повинен перебувати будь-який поет. Якщо немає об’єкта для почуття, ти повинен любити усіх жінок, бо ти народився чоловіком. Плюс – ти поет, тому повинен бачити у жінках те, чого середньостатистичний чоловік не бачить. Коли я втрачу цю здатність, то, напевно, припиню писати вірші.

– У виконавиць своїх пісень закохувалися?

– Бувало, звичайно. Не так часто, як ви гадаєте.

– Присвячення перед піснею щось означають? Наприклад, Аллі Пугачовій…

– Я і Аллі Пугачовій присвячував, і Тамарі Гвердцителі, й Ірині Аллегровій, але у мене романів з ними не було. І Софію Ротару я люблю все життя, але жодних романів з нею у мене не було.

"Наш шоу-бізнес

ще недороблений"

– Коли українська пісня посяде гідне місце на українському ринку?

– Жодна країна свій ефірний простір не віддає іншій країні. Достатньо поїхати до Польщі, і по радіо та телебаченню будеш чути 90 відсотків продукції, виготовленої у Польщі і польською мовою. Те саме у Німеччині, Франції. Лише у нас більшість ефіру забито російською продукцією. Навіть якщо вона високоякісна. Мова не про те, щоби заборонити. Але відсоток українського повинен в ефірі бути більшим. Люди повинні з народження звикати до того, що вони чують українську мову та українську пісню.

– Кажуть, що природа на дітях геніїв відпочиває… А чим займається ваш син?

– Мій син написав чудові пісні. Достатньо згадати пісню "Чортополох", яку співала Тая Повалій. Він писав і для Руслани, і для LКравчука. Зараз Женя більше займається бізнесом, і для творчості не вистачає часу.

У нього радіостанція "Ностальжі", жіночий журнал. На ньому природа, гадаю, не відпочиває, бо я його не на природі робив.

– Ви вчите його жити? Даєте поради, як писати пісні…

– (Сміється.) Коли радиться, то, звичайно, даю йому поради, побажання. Він у мене самостійна людина.

– Слухає?

– Раніше – ні, тепер – так.

– Скільки йому років?

– 35.

– Чим відрізняється сьогоднішній шоу-бізнес від радянського?

– Той шоу-бізнес, що у нас є, відповідає формулі, яка є у всьому світі (капіталістичному). А оскільки ми від соціалізму пішли, а до капіталізму ще не дійшли, то у нас і шоу-бізнес такий… ще недороблений.

На Заході є багато студій, організацій, які займаються пошуком талановитих людей. У нас же талановитій людині дуже важко, бо шоу-бізнес – це бізнес: дістати гроші, щоби перетворити себе на продукцію, яку би купували. Держава досі на тій стадії, коли гроші переважно не заробляють, а крадуть, і люди, які накрали гроші, не вкладають їх у мистецтво та культуру, бо у нас немає законів, як у тій же Росії, коли в культуру було би вигідно вкладати. Тому дуже багато талановитих людей тривалий час ходять в аутсайдерах.

Такого дуету,

як Яремчук і Зінкевич,

досі немає

– Ви приїжджаєте до Чернівців з молодою співачкою Ольгою Ларіною та Володимиром Засухіним. Чому саме вони беруть участь у вашому творчому вечорі?

– Володимир Засухін – це чудовий виконавець, композитор, з яким останніми роками я написав більшість своїх пісень для Гвердцителі, Малініна. Найвідоміша – це "Береги".

Ольга Ларіна – моя учениця, я зараз працюю з нею: створюю їй репертуар, допомагаю опановувати ази майстерності. Нині вона закінчує естрадно-цирковий коледж. Оля ще дуже молода, їй лише 20 років. Гадаю, ми про неї ще почуємо.

– Ваше життя пов’язане з Буковиною. Як вона вам?

– Пригадую, у 1971 році ми з Ігорем Покладом приїхали зовсім молодими до Чернівців. Тоді познайомилися з Левком Дутків-ським, Володею Івасюком. Згадую Назарія Яремчука. Я дуже любив його дует із Зінкевичем – такого дуету в Україні більше немає.

Справжня дружба зав’язалася у мене з Володею Івасюком. Вона тривала і у Києві, і у Львові. Чудовий, унікальний був юнак. Коля Мозговий також з вашого краю. З ним я написав пісню "Минає день".

У 70-ті роки саме Чернівці були причиною такої популярності української естради не лише в Україні, але й в усьому світі. Такої кількості талановитих людей тоді не було ні у Києві, ні в Одесі, ні у Львові. Я любив і люблю Чернівці. Тут особлива атмосфера.

– Ви пишете тексти пісень, поезії, займаєтеся драматургією. Ким себе вважаєте насамперед?

– Я залишаюся поетом. Потім, напевно, артист. З великим задоволенням ношу звання народного артиста, не соромлюся його. Хоча з не меншим задоволенням носив би звання народного поета, але такого звання немає.