У Києві зараз картини дорожчі, ніж у Нью-Йорку
Куратор програми – чернівчанин Леонід Ліберман – біолог за освітою, який збирає картини. Якось Сергій Параджанов, з яким він був знайомий багато років, поклав руки на картину з його колекції і сказав: "Зніми її – і поміняємо на картину із моєї колекції". "Параджанову подобається – отож щось у цій справі я розумію", – вирішив він тоді.
Параджанов їхав
до Косова купувати сорочку за ціною кадилака
Найменше Леонід Ліберман любить розповідати про себе. "Ви пишіть про художників, про виставку", – каже він.
Тому факти з його біографії доводиться витягувати ледь не примусово.
– Як я познайомився з Параджановим? Випадково – летіли разом у 1973 році з Києва до Чернівців. Він сказав, як його звати, але я, на жаль, не знав, хто це такий. Не знав – і все. Сергій Параджанов розповів, що летить до Косова купувати сорочку для Марини Владі. Коли ж я поцікавився, чому він летить до Чернівців, якщо йому потрібно зовсім до іншого міста, він пояснив, що тут живе його друг Іван Снігур. Ну а хто такий Іван Снігур, я знав добре.
Тоді я запитав, що ж це за сорочка. Виявляється, коштувала вона, як кадилак. Ось слово кадилак у 1973 році я знав добре. Я вирішив, що новий знайомий – божевільний. Коли ж зателефонував Іванові Снігуру, то почув: "Це ти божевільний! Ти знаєш, з ким ти летів?!" Згодом Параджанов запросив мене до себе, навіть до мене приїжджав.
Вішати килими
і чеканки на стіни – несмак
А ось про майбутню виставку Леонід Ліберман розповідає із захопленням:
– Чернівці такого ще не бачили. Мета проекту – показати сучасний живопис по левкасу на дереві. Левкас – це назва грунту, який використовувався для грунтування дерева у середньовічному живописі. Цей грунт використовувався з давніх часів. До середини XVI століття багато робіт створювалося по левкасу, потім перейшли здебільшого на полотно. Дерево залишилося, але нібито забулося.
Ми випустили перший у світі альбом, де представлено роботи 22 українських художників, які писали по левкасу.
До речі, роботи, представлені у художньому музеї, можна буде купити. Вартість – від 100 до трьох тисяч доларів.
– Якби ще картини купили – це була би справжня підтримка мистецтва, – розповідає пан Леонід . – Сьогодні художники покинуті державою напризволяще.
Розумієте, мистецтво – це не річ першої необхідності. Якби це був хліб, ковбаса чи горілка – людині це потрібно щодня. Якщо люди не розуміють, що за гарні речі слід платити дорого, вони не купують цього. Вони купують машини, будинки. Такої культури у нас, на жаль, ще немає. Хоча у Києві існує вже і порядок цін, і люди, які мають вдосталь грошей, розуміють, що зараз чеканки та килими на стінки не вішають. Залишається антикваріат, картини. У Києві зараз ціни на картини вищі, ніж у Нью-Йорку.
"Візьми картини,
й піди з ними
до магазину..."
Багаті люди зараз купують золото, коштовності. Можуть за вечір програти у казино п’ять тисяч доларів, а коли запропонуєш купити картину за 100 доларів – кажуть, що їм це не потрібно.
Але я знаю у Чернівцях 3-5 осіб, які насправді розуміють мистецтво, мають гроші і купують картини за дуже серйозні суми.
Л. Ліберман розповідає, що коли починав збирати картини, то мало що розумів.
– Але розуміння картин – це те саме навчання у школі: у молодших класах – у тебе одне розуміння, згодом – інше. Але я багато читав, вивчав – і у мене виробилося певне розуміння картин.
Мене часом запитують, скільки у мене робіт і скільки це коштує. Що означає коштує ? Я просто купую те, що мені подобається. Я наводжу приклад: візьми картини, й піди з ними до магазину – попроси дві пляшки горілки та батон ковбаси. Поміняють тобі чи викличуть "швидку"? Жоден не захотів спробувати. Ось таке псевдозахоплення мистецтвом. Сьогодні жоден культурний бізнесмен не скаже, що його не цікавить мистецтво. Але в кращому разі вони купують ширвжиток під кінотеатром "Чернівці".
Людину слід навчити розуміти мистецтво. А у нас цього поки що ніхто не робить.
Повернутися назад