Його голос чарував світ

Слава про нашого земляка линула по всьому світу. До його ніг клали пишні квіти Відень і Прага, Берлін і Цюріх, Торонто і Мюнхен, Дрезден і Нью-Йорк… В австрійському місті Грац улюблений співак публіки отримав золотий вінок.

Видатного співака вітали Київ, Харків, Одеса, Львів, Полтава, Дніпропетровськ, Миколаїв, Запоріжжя… Йому щиро аплодувала рідна Буковина.

Батько віддав Ореста у дяківську школу

Орест Манолійович Руснак народився 24 липня 1895 року в мальовничому буковинському селі Дубівцях, що на Кіцманщині. Сім’я Руснаків була співочою. Задушевну народну пісню тут любили різну.

Особливо приваблював односельчан спів Ореста. Голос його був мелодійний, чарівний, проникав у душу кожного, хто його чув.

Батько вирішив, що син буде дяком, і коли він підріс, віддав його у дяківську школу до Чернівців.

Та швидко хлопець відчув неприязнь до своєї майбутньої професії, мріяв про навчання у вчительській семінарії, при якій був найкращий тоді на Буковині хор.

Знавці співу допомагають йому здійснити бажання. Диригент семінарійського хору Діяконович докладає багато зусиль, щоб Руснака прийняли на навчання, бо "кращого тенора на Буковині немає…"

Ореста приймають у семінарію, і тут він одразу ж займає визначне місце в хорі.

По закінченні шкільного 1914-го року з товаришами збирався об’їздити Буковину, ближче ознайомитися з рідним краєм. Але здійснити намір не вдалося. Ореста забирають до австрійської армії.

"Ой, не світи, місяченьку" відкрила шлях у консерваторію

Перша світова війна закинула обдарованого юнака далеко від Батьківщини.

У 1919 році за допомоги товаришів, які надали йому моральну та матеріальну підтримку, Оресту вдається залишити військову службу і поїхати до Праги з наміром вступити до консерваторії.

Коли він прийшов до професора, той попросив щось заспівати. Улюблена пісня Ореста "Ой, не світи, місяченьку", яку він виконав, зачарувала професора, а неймовірно сильний і задушевний голос співака викликав захоплення. Орест стає студентом консерваторії.

Тут він цілком віддається улюбленій справі, вивчає теорію, удосконалює свій голос. Талановитого співака швидко помічають не лише в Празі. Його неодноразово запрошують на гастролі в інші місця.

Кожен концерт, в якому він брав участь, ставав подією, яку не могла обійти місцева преса. Газети писали: "Орест Руснак – цілеспрямований співак. Він співає майстерно, гарно відчуває те, про що йдеться в пісні". Кожен день приносив молодому співакові успіхи.

Для преси талановитий співак стає постійним героєм газетних сторінок.

Театральна критика не жаліла барв, описуючи надзвичайний голос та великі успіхи улюбленця публіки.

"Кенігсбергцайтунг" писала: "Бурі оплесків зібрав виступ Ореста Руснака".

"Новою зіркою є ліричний тенор Орест Руснак". "У програмі показав український Карузо – Орест Руснак – високе мистецтво співу в бурхливо оплескуваних піснях…"

"Чужа людина

в чужому краї"

Незабаром після перших успіхів Руснакові дають право виступати у великих оперних партіях. По два-три рази викликали на біс Ореста Манолійовича, коли він співав в опері "Богема". "Кенігсбергцайтунг" писала: "Чужа людина в чужому краї О. Руснак виконанням ролі Рудольфа в опері Пуччіні "Богема" завоював собі прямо сенсаційний успіх".

Руснак вимогливо ставився до себе. Постійно працював над удосконаленням голосу. У 1925 році він їде до Мілана, де проходить гарну школу італійського співу.

Повернувшись знову до Кенігсберга, часто виїздить на гастролі до різних міст Європи. В одному з них, у місті Хемніц, він прийняв пропозицію приїхати на роботу. І в 1926-27 роках Руснак працює в оперному театрі міста Хемніца, куди він приїхав вже з жінкою та донькою. Працюючи тут, він продовжує гастролювати.

Одного разу, а це було в Берліні, після виступу в опері "Туга" до Руснака підійшли члени українського радянського посольства і запросили його виступити в Україні. Орест Манолійович з радістю прийняв запрошення. І в 1928 році приїхав.

Про поїзду до України згадував усе життя

Ось вона, рідна земля! Тут він співав так, як ніколи в житті. Аплодували земляки щиро. Він виступав у Харкові і Полтаві, де дав декілька концертів, в яких виконав і арії з опери "Туга" рідною мовою.

Поїздка до Радянської України справила на співака велике враження. Він ще більше сумує за рідним краєм і наступного року знову приїздить в Україну.

Цього разу географія його гастролей значно розширилася. Руснак виступає в Києві, Харкові, Миколаєві, Одесі, Запоріжжі, Дніпропетровську та інших містах. Програму концертів становлять українські, італійські пісні, оперні арії.

Про цю поїздку Орест Манолійович згадував все життя. Дуже тепло зустрічали його скрізь: і в театрах, і на підприємствах. Того разу він побував на Дніпрогесі.

На біс викликали шість разів!

Запам’ятався співакові і останній виступ у Граці в опері Д. Верді "Трубадур" в ролі Манріко. Коли він закінчив співати арію, слухачі сиділи мовчки, як заворожені, потім сколихнувшись, зал загримів: "Браво! Браво Руснакові! Біс!" За хвилину вигуків не стало чути в шумі овацій. Тут трапилася несподівана річ: присутні бажали слухати арію безкінечно. Він виконував її шість разів.

Сотні пахучих різнокольорових троянд посипалися на сцену. Публіка плакала, прощаючись зі співаком, він також не стримав сліз.

Коли опустилася завіса і співак вийшов з театру, він опинився серед великої юрби прихильників, які взяли його на руки і несли аж до квартири.

У Чернівцях сцену засипали квітами

Які б лаври не збирав співак за кордоном, на які б сходинки слави не піднімався, він ніколи не забував своєї рідної Буковини, за можливості приїздив. На Буковині він був у 1926, 28, 31-му роках, давав землякам концерти у залі теперішньої філармонії та драматичного театру. В програмі були твори композиторів Моцарта, Пуччіні, Доніцетті, Гуно та, як правило, одне з відділень його концерту складалося з творів українських композиторів. Він співав пісні Лисенка "Садок вишневий коло хати", "За думою дума", Лопатинського "Зелений гай", Людкевича "Спи, дитинко моя", "Фінале" Січинського та інші.

Чернівчани гаряче вітали свого земляка, нагороджували зливою оплесків. На сцену сипалися вінки квітів. Зал наповнився вигуками – "Слава!".

Про свої виступи у Чернівцях в 1931 році Орест Манолійович писав: "Я дуже задоволений моїми двома концертами і прийомом, який мені влаштувало українське студентство… Ніколи не забуду ці найкращі хвилини мого життя".

Мріяв співак дати концерт і в 1935 році для своїх земляків, але не довелося. Трапилося горе. Померла мати.

Після цього він знову їде за кордон, хоча дуже бажав жити на Буковині. Про це він казав своїм рідним. Але в ті часи не було необхідних умов для співака.

Туга за Україною, за рідною мовою неодноразово приводила його до Львова, Станіслава, де він давав концерти, виражаючи свій сум у піснях.

Велика туга за Батьківщиною, неспокійне життя на чужині не могли не позначитися на його здоров’ї. У серпні 1946 року він переніс тяжкий інфаркт, від якого потім вже не міг вилікуватися. Здоров’я щороку ставало гірше. Співак вже не міг виїжджати з Мюнхена, куди його закинуло акторське життя.

23 січня 1960 року перестав звучати чарівний голос Ореста Манолійовича Руснака, якого по праву вважали видатним співаком світу.