«Гуцули» задушать Поплавського
– Причина нашого успіху, швидше за все, у тому, що люди хочуть чути етнічні мотиви у музиці. Нам легко: на нас просто впливають Карпати і буковинський фольк. Вистачило з’їздити у гори і поспілкуватися з місцевими. Ми пишемо не за кон’юнктурою, невимушено, нам самим це подобається. Нам здається, що людям в урбаністичних центрах потрібен ковток природи, потрібен фольклор і відродження найпростіших відчуттів. З настанням революційних подій ми стали бажаними гостями у Києві. Наша пісня увійшла до революційної збірки "Молодо-весело", яку крутили на Майдані.
– Ви стали першими чернівецькими артистами, які виступили перед півмільйонною публікою на Майдані Незалежності. Трохи боялися?
– Перед нашим виступом я серйозно нервував. Виходив за сцену і бачив, що на площі величезна кількість людей. Але на сцені увійшов в азарт пісень і не дуже думав, як нас сприймуть. За реакцією публіки зрозумів, що до настрою "Гуцула Каліпсо" дослухалися і реагували дуже жваво.
– Днями ви повернулися з концерту у Палаці спорту. Що вразило?
– Шокувала насамперед сама зала. Вона нагадує манеж, посеред якого величезний майданчик. Під час нашого виступу там ніде було яблуку впасти і на сидячих місцях теж прогалин не було. Нас запросила організація "Арт-Велес". Однак у нашій співпраці є одна містична штука. Нас постійно ставлять на відкриття концерту. Після великих фестивалів до нас підходить купа народу, тож часто доводиться переховуватися. Іноді трапляються такі набридливі дівчата, що доводиться від них втікати. З усіма дівчатами неможливо переспати. Навіть просто побалакати з усіма охочими фізично немає можливості.
– Кого із виконавців ти ненавидиш?
– Список занадто великий, до того ж не вистачить навіть дня, щоби розправитися із ними. Але по-особливому дратує Поплавський. Це знущання над людьми.
– Як вас зустрічали на Сході України під час концерту в Дніпродзерджинську?
– Запам’ятався клуб "Торба", де ми виступали. Це за 60 кілометрів від обласного центру, але на наш концерт приїхало два автобуси людей із Дніпропетровська. Директор клубу попередив нашу команду: "У нас тут Радянський Союз!" Склянка темного пива там коштує гривню сімдесят. Ми зібрали там аншлаг. Але за радянських часів у тому приміщенні був, мабуть, пункт прийому склотари. Це великий залізний каркас, обшитий ДСП. Уже потім його обіклали цеглою. А поруч стоїть точнісінько така ж будівля, де торгують секонд-хендом. Був час, то зазирнули туди. Це прикольно – копирсалися у речах, і я виловив червоний шерстяний светр із національним малюнком, як на гуцульських сорочках. Я приміряв його, а він ніби для мене в’язаний! Особливо порадувала його вартість – шість гривень. Схопив цього светра і вийшов у ньому на сцену. Всі одразу сказали: "Ну ти молодець! Такий колоритний прикид у тебе!" Коли ж я розповів, що це продавалося у них за стінкою, вони не могли зрозуміти, чому не помітили такої гарної речі. Потім я прочитав, що того светрика зроблено у Норвегії. І тоді зрозумів, наскільки фолькові традиції подібні у всьому світі. Хоча норвежці і не слов’яни, але коріння у нас одне й те ж.
– Господар магазину не здивувався, коли ти вибрав такий етнічний одяг?
– Зовсім ні. Він подивився на нас і обережно запитав: "Хлопці, а ви не з Чернівців бува?" (Сміється – ред.) Ми просто прозріли у той момент.
– Гастрольне життя не дає вам розслабитися?
– Нас постійно переслідують якісь пригоди. Ми часто їздимо і знайомимося в дорозі з різними людьми, котрі розповідають про своє світосприйняття, а це завжди цікаво. Дуже приваблює вагонна романтика: випивка у вагоні-ресторані і мамині бутерброди. Це все створює особливий настрій.
– Чи траплялися сутички із правоохоронцями під час гастролей?
– Роки чотири тому збурювалися антикучмівські рухи. Ми саме приїхали на фінал "Червоної рути". На Хрещатику нас раптово запхали до "УАЗика", скрутили і обшукали. Причому обшукали дуже жорстко. Довелося знімати пасок і нижню білизну. Там навіть дівчата такі, що краще їм до "лап" не попадатися. А коли зізнаєшся, що ти приїжджий та ще й музикант, це група ризику для київської міліції.
– У вас з’являється дедалі більше прихильників. Спробуєте стати загальновідомим гуртом?
– Здається, це від нас не залежить. Ми не можемо радикально змінити свій статус – випускати кліпи, записувати пісні на дорогих студіях. Грошей на столичних звукорежисерів не напасешся. Нашими першими гонорарами були добові під час поїздок, ми і цьому щиро раділи. Як у цих умовах можна стати "зірками"? Краще саджати дерева, вирощувати рибу в озерах і будувати хати. Принаймні навесні ми поїдемо кудись і насаджаємо багато дерев.
Повернутися назад