Коментар тижня від Василя КОЖЕЛЯНКА
Продаж металургійного комбінату "Криворіжсталь" за безпрецедентно для України грубі гроші (24 млрд 200 млн грн) змінив як соціально-економічну, так і суспільно-політичну ситуацію в країні, змінилася також і геоекономічна ситуація на ринку сталі Східної Європи.
1. До українського бюджету надійде чистими (з врахуванням повернення 4 млрд грн попереднім власникам – Р. Ахметову та В. Пінчуку) понад 20 млрд грн, що дуже потішить не лише міністра фінансів (можна собі уявити, як В. Пинзеник потирав руки, коли дивився по телевізору той аукціон), а й певні категорії громадян України. Бо якщо в бюджеті є гроші, їх комусь треба роздавати. Від того, що комусь дістанеться мільйон, а комусь десятка, суть бюджетного процесу не змінюється.
2. У глобальному економічному вимірі Україна нарешті послала великим світовим інвесторам реальний, а не декларативний у формі закликів Президента Ющенка "Ходіть до нас, друзі!" сигнал: цій країні є що продати, а вам, шановні буржуїни, є що купити. Але вже за справжню ціну.
3. Українським олігархам, які було піднеслися після пам’ятної зустрічі з Президентом Ющенком, вказано на їхній дрібний масштаб порівняно зі світовими транснаціональними капіталістами, а отже, відповідно вже не таким всесильним буде їхній (місцевих гривневих мільярдерів) вплив на внутрішні процеси в країні.
4. Українському суспільству послано стимул для соціального оптимізму і деяких гордощів – виявляється, ми, яко громадяни, і влада, яко держава, вкупі володіємо казковими багатствами.
5. Одочасно з п. 4 суспільству продемонстровано справжню суть кучмізму, виражену у грошовому еквіваленті. Адже саме за режиму Кучми об’єкт, ринкова вартість якого, як доведено, становить 24 млрд 200 млн грн, було продано за 4 млрд грн. Бо – зять.
6. У внутрішньополітичному аспекті ця оборудка стала незаперечним успіхом помаранчевої влади – як нинішнього, так і попереднього урядів, Президента Ющенка і особисто Юлії Тимошенко. Чи не вперше цілком предметно було реалізовано одну з багатьох обіцянок, даних помаранчевими вождями на Майдані – "Криворіжсталь" спочатку повернуто в державну власність, а потім знову продано за гарні гроші.
7. Зазнали дошкульної політичної поразки ліві (Соціалістична і Комуністична партії), а також ті ідеологічно розмиті популісти з числа декларативних союзників чинної влади, що голосували за постанову Верховної Ради України, яка приписувала залишити "Криворіжсталь" у державній власності. Всі знали, що така постанова юридичної сили не має, але, голосуючи, працювали на публіку. Мовляв, за народ. Але ж ефективність державного управління проілюстрував той короткий проміжок часу, коли "Криворіжсталь" вже було забрано у попередніх власників, але ще не продано нинішнім. Тоді цей комбінат блискавично обсіли рої посередників-експортерів, подейкують, навіть не без певних політичних "дахів".
Якщо би переміг ліво-популістський підхід і "Криворіжсталь" залишився би "під державою", цей коментар починався би із цитування роману "Как закалялась сталь" Ніколая (не Микола ж бо борець з українським буржуазним націоналізмом) Островського і зі згадок, що Україна – батьківщина не лише Павки Корчагіна, а й Лева Троцького і Нестора Махна. А так можна пригадати, що тут народилися найбільші в Європі початку ХХ століття цукрові фабриканти – Терещенки, Харитоненки, Бродські, а також один з ідеологів економічного лібералізму Фрідріх фон Гаєк.
1. До українського бюджету надійде чистими (з врахуванням повернення 4 млрд грн попереднім власникам – Р. Ахметову та В. Пінчуку) понад 20 млрд грн, що дуже потішить не лише міністра фінансів (можна собі уявити, як В. Пинзеник потирав руки, коли дивився по телевізору той аукціон), а й певні категорії громадян України. Бо якщо в бюджеті є гроші, їх комусь треба роздавати. Від того, що комусь дістанеться мільйон, а комусь десятка, суть бюджетного процесу не змінюється.
2. У глобальному економічному вимірі Україна нарешті послала великим світовим інвесторам реальний, а не декларативний у формі закликів Президента Ющенка "Ходіть до нас, друзі!" сигнал: цій країні є що продати, а вам, шановні буржуїни, є що купити. Але вже за справжню ціну.
3. Українським олігархам, які було піднеслися після пам’ятної зустрічі з Президентом Ющенком, вказано на їхній дрібний масштаб порівняно зі світовими транснаціональними капіталістами, а отже, відповідно вже не таким всесильним буде їхній (місцевих гривневих мільярдерів) вплив на внутрішні процеси в країні.
4. Українському суспільству послано стимул для соціального оптимізму і деяких гордощів – виявляється, ми, яко громадяни, і влада, яко держава, вкупі володіємо казковими багатствами.
5. Одочасно з п. 4 суспільству продемонстровано справжню суть кучмізму, виражену у грошовому еквіваленті. Адже саме за режиму Кучми об’єкт, ринкова вартість якого, як доведено, становить 24 млрд 200 млн грн, було продано за 4 млрд грн. Бо – зять.
6. У внутрішньополітичному аспекті ця оборудка стала незаперечним успіхом помаранчевої влади – як нинішнього, так і попереднього урядів, Президента Ющенка і особисто Юлії Тимошенко. Чи не вперше цілком предметно було реалізовано одну з багатьох обіцянок, даних помаранчевими вождями на Майдані – "Криворіжсталь" спочатку повернуто в державну власність, а потім знову продано за гарні гроші.
7. Зазнали дошкульної політичної поразки ліві (Соціалістична і Комуністична партії), а також ті ідеологічно розмиті популісти з числа декларативних союзників чинної влади, що голосували за постанову Верховної Ради України, яка приписувала залишити "Криворіжсталь" у державній власності. Всі знали, що така постанова юридичної сили не має, але, голосуючи, працювали на публіку. Мовляв, за народ. Але ж ефективність державного управління проілюстрував той короткий проміжок часу, коли "Криворіжсталь" вже було забрано у попередніх власників, але ще не продано нинішнім. Тоді цей комбінат блискавично обсіли рої посередників-експортерів, подейкують, навіть не без певних політичних "дахів".
Якщо би переміг ліво-популістський підхід і "Криворіжсталь" залишився би "під державою", цей коментар починався би із цитування роману "Как закалялась сталь" Ніколая (не Микола ж бо борець з українським буржуазним націоналізмом) Островського і зі згадок, що Україна – батьківщина не лише Павки Корчагіна, а й Лева Троцького і Нестора Махна. А так можна пригадати, що тут народилися найбільші в Європі початку ХХ століття цукрові фабриканти – Терещенки, Харитоненки, Бродські, а також один з ідеологів економічного лібералізму Фрідріх фон Гаєк.
Повернутися назад