Коментар тижня від Василя КОЖЕЛЯНКА

Поки що в тих, кого ще цікавить український політичний театр (чи цирк?),вистава під назвою "Як подружилися Віктор Андрійович і Віктор Федорович" викликає лише емоції. Хтось тішиться, хтось зловтішається, хтось переживає... Але так довго тривати не може, і коли вляжуться пристрасті, настане час сухих роздумів, тоді в кожного, хто ще до кінця не збайдужів, виникне законне запитання: "Що далі?" А оскільки доля країни і більшості її громадян, на жаль, залежить від влади і політики, то не залишається нічого іншого, як стежити за їхніми найменшими маневрами .

Президент. Наробивши фатальних як для політика, що претендує на політичну довговічність, помилок, Віктор Ющенко, очевидно, на досягнутому не зупиниться. Підставами для таких невтішних висновків є те, що ситуація в країні критична, кризи не подолано, завдання перед владою – грандіозні, а команди з системним мисленням і стратегічним баченням у президента немає.

Уряд. Ось кому не позаздриш! Уряд Єханурова опинився між класичними молотом і ковадлом. Якщо він виконуватиме популістські обіцянки кандидата в президенти В. А. Ющенка в соціальному плані, як це робив уряд Тимошенко, то й надалі пригнічуватиме економіку. Якщо ж візьме курс на економічне зростання, то викличе ремство у реципієнтів соціальних програм. Тож що він обере – невдоволення підприємців чи гнів пенсіонерів , –важко спрогнозувати.

Верховна Рада. Якби не вибори, що наближаються, ми, можливо, стали би свідками цікавого процесу: спроби парламенту звільнитися від накинутої йому попереднім режимом ролі зручного громовідводу народного гніву з функцією каналізаційної системи соціального протесту. А так треба підшуковувати прохідне місце у серйозному партійному списку.

Янукович. Десь щось не так працює – або ЗМІ донесли не зовсім точну інформацію, або в системі виконавчої влади якісь "нестиковочки". Бо навіщо голова Партії регіонів підписував такий епохальний меморандум з Президентом України, якщо Міністр внутрішніх справ, він же головний міліціонер, і далі запрошує самого Рината Ахметова до своєї контори на чай. Знаємо ми їхнє чаювання. Схоже, від розв’язання цього парадоксу залежить політичне майбутнє колишнього невдалого кандидата у президенти.

Тимошенко. Ось кому вже можна позаздрити! Тепер, особливо після дружнього візиту до московської прокуратури, що б не робила чи не говорила пані екс-прем’єр-міністр, все працює на неї. На її рейтинг, популярність, народну любов! Бо говорити (тепер, коли її так несправедливо зняли), як казав один її приятель, – це не мішки тягати. З політологічної точки зору цікавинкою політичної сили Юлії Тимошенко є позиціонування себе як такої, що підтримує президента, але перебуває у опозиції до його оточення. У цьому тимошенківці подібні до повсталих кронштадтських матросів, які виступали за радянську владу, але без комуністів. Варто нагадати, для актуалізації чергового історичного уроку, що Ленін не зрозумів цих матроських тонкощів і послав проти повсталих своїх найфанатичніших зарізяк з кулеметами під орудою майбутнього маршала Тухачевського.

Велика нація (так президент Ющенко, хто не знає, називає населення України). Мусить усвідомити, що для нинішньої України європейський вибір, євроатлантична інтеграція, європейські стандарти життя – це таке саме світле майбутнє, як і комунізм часів Хрущова та Брежнєва. Бо навіть аби лише стати на шлях до Європи обітованної, не кажучи вже про те, аби його пройти, потрібні надзусилля. Усіх – президента, уряду, влади, політиків, великої нації... А це важко. Останні події свідчать, що навіть непосильно. Тому – хай буде, як було. Може, хоч пенсіонер Л. Д. Кучма трохи втішиться.