Роман Безсмертний: «Говорити – не мішки тягати»
Голова Ради партії Народний Союз "Наша Україна" Роман Безсмертний з приводу політичної кризи в державі заявив, що всім "помаранчевим" політикам необхідно заспокоїтися та не влаштовувати інформаційні змагання на виживання. Він наголосив, що "партія готова до будь-яких консультацій і переговорів. Адже продовження війни призведе до повної дискредитації ідей Майдану, яка вигідна деяким політичним силам, і не тільки в середині України, що зацікавлені в дестабілізації ситуації в державі".
– Юлія Володимирівна заявила, що саме ви були автором "єзуїтської моделі": звільнити всіх. Чи визнаєте ви своє авторство?
– Автором цього рішення є Президент України. Це є рішення Президента України, і рішення абсолютно правильне з точки зору тієї ситуації, яка склалася. Тільки один нюанс, який, в принципі, визначає все і вся. Йдеться не про відставку Юлії Володимирівни, а про "чистий листок". Президент із собою у владу взяв усіх тих, хто був поруч з ним на Майдані. Внаслідок того, що цей клуб людей через сім місяців уже не міг сидіти за одним столом і подавати руку дружби один одному, президент вчинив абсолютно правильно. Він сказав: "Якщо ви не можете у владі дружити між собою, йдіть на вулиці, йдіть апелюйте до виборців. Тому, я на цьому наголошую, йдеться не про відставку Юлії Володимирівни, а про відставку всіх, хто так чи інакше асоціювався з владою. Очевидно, ставати на бік когось у цих дуелях було б абсолютно неправильно. Тому, коли ми говоримо про відставку, треба говорити про відставку уряду загалом і тих сил, які асоціюються з владою в Україні. Це перший момент. Другий – власне можна було б мені радіти з того, що відбулося, тому що я міг сказати: я попереджав, що так буде, але радості великої від усього цього я не відчуваю. Тому що згадую трибуну на Майдані і бачу, як поміж цими людьми пробігає чорна кішка. Що ж сталося такого, що, маючи одного ворога, ці люди об’єдналися проти противника, а маючи завдання поточної, повсякденної роботи, вони не знайшли спільної мови. І відповідь я знаходив дуже просту: це непрофесіоналізм багатьох, у тому числі і колишнього прем’єр-міністра, з точки зору розв’язання поточних проблем.
Якщо Юлія Володимирівна називає мене єзуїтом, то я оцінюю це, зважаючи на два фактори. Як історик, можу сказати, що у ХVI – XVII століттях за те, щоб навчатися в єзуїтському колегіумі, люди боролися. До речі, єзуїтський колегіум закінчив і Богдан Хмельницький. З іншого боку, можу сказати, що у нас дуже багато хто прилетів у політику на мітлі, і через те вони дозволяють собі влаштовувати там театральні сеанси замість того, щоб розв’язувати повсякденні проблеми, причому робити це мовчки.
– Ви свого часу попереджали, що Тимошенко не можна призначати прем’єр-міністром, чому ж тоді не наполягали і чому пішли потім працювати в уряд?
– Моїм завданням було висловити позицію, і я попередив про це багатьох своїх соратників, я про це говорив з президентом. Але рішення приймає президент, і він прийняв це рішення. Тому говорити про те, що я не наполіг на цьому – а що мені, треба було облитися бензином і спалити себе, якщо я не вбачав можливості, щоб Юлія Володимирівна була прем’єр-міністром? Але коли президент сказав: іди на цей човен і греби, то веслувати в інший бік, ніж вся команда, я просто не мав права. Це по-перше.
А по-друге, я не чинив так, як чинили мої колеги Олександр Зінченко і Микола Томенко. Якщо я бачив, що проблеми є, я йшов до президента, я йшов до прем’єр-міністра і казав: оця людина не справляється з обов’язками, а не виходив в ефір і не обгаджував всіх і вся, не розповідав, тим більше безпідставно... Якщо через десять днів виявиться, що це слово "корупція" дискредитоване нашими вищеназваними колегами, то я не знаю тоді, як вони будуть пояснювати, чому вони обрали таку позицію, чому вони оббрехали людей у владі, своїх колег, своїх соратників. Як вони у вічі будуть дивитися цим людям?
– Виправдовування – звичайно, справа невдячна, але Юлія Володимирівна в числі корупціонерів назвала і ваше прізвище. Які контраргументи ви можете все ж навести?
– Власне ця оцінка віднесена до тих параметрів, про які я говорив у лютому.
Говорити – це не мішки тягати. А тим більше – звинувачувати людей. Ви знаєте, ось ми дуже часто говоримо про те, що у нас багато кримінальних справ не доведено до завершення. Мені здається, що це від того, що ми несерйозно використовуємо слова і не надаємо їм справжнього значення. Тому що слово "корупціонер" має відповідний зміст. Перед тим, як відкрити рота, треба мати матеріал. Гадаю, ця історія буде мати дуже неприємний розвиток для Юлії Володимирівни, тому що через певний час доведеться вибачатися перед тими людьми, прізвища яких було названо. Знаєте, в цій ситуації можна діяти по-різному, можна звернутися до суду з позовом на декілька копійок, щоби було соромно всім, а можна просто не звертати увагу.
Тому в цій ситуації можу сказати, що не належав, не належу і не буду ніколи належати до тих, кого іменують корупціонерами, тому що моє ім’я для мене дорожче.
– Як зараз НСНУ будуватиме свої стосунки із БЮТ, враховуючи те, що Юлія Володимирівна заявила, що буде йти паралельним шляхом?
– Якщо розкрити тезу Юлії Володимирівни, то мені здається, що це "паралельно назустріч один одному". Мені здається, що це не пліч-о-пліч, а це паралельно на дуелі. Знаєте, коли два вершники роз’їжджаються, тримаючи списи в руках. Не знаю, чому Юлія Володимирівна боїться слова "опозиція" – якщо опозиція, то її треба так і називати.
Що ж до нашої позиції, то можу сказати, що мені абсолютно все одно, наскільки боляче мені буде докучати Юлія Володимирівна. Я живу в Україні, я український політик сьогодні – український урядовець. І я змушений працювати з Юлією Володимирівною, з Петром Миколайовичем Симоненком, з Олександром Олександровичем Морозом, як би вони мене не критикували і таке інше. Чому? Тому що влада чи опозиція – це влада і опозиція України, це українська держава і це українські громадяни. Гадаю, можливість спільної праці ще далеко не вичерпана, тому що півроку ще треба прожити, і треба розуміти, що ми несемо відповідальність перед 48-мільйонним народом. І робити його заручником стосунків у владі, тим більше всіх оцих заяв, які нагадують "театр юного актора"... Гадаю, вони закінчаться катастрофою для тих політиків, якщо вони не усвідомлять власне те, про що я кажу. Ми живемо в одній країні, і ніхто ще нікому не давав права приватизовувати те, що було на Майдані.
– Юлія Володимирівна заявила, що саме ви були автором "єзуїтської моделі": звільнити всіх. Чи визнаєте ви своє авторство?
– Автором цього рішення є Президент України. Це є рішення Президента України, і рішення абсолютно правильне з точки зору тієї ситуації, яка склалася. Тільки один нюанс, який, в принципі, визначає все і вся. Йдеться не про відставку Юлії Володимирівни, а про "чистий листок". Президент із собою у владу взяв усіх тих, хто був поруч з ним на Майдані. Внаслідок того, що цей клуб людей через сім місяців уже не міг сидіти за одним столом і подавати руку дружби один одному, президент вчинив абсолютно правильно. Він сказав: "Якщо ви не можете у владі дружити між собою, йдіть на вулиці, йдіть апелюйте до виборців. Тому, я на цьому наголошую, йдеться не про відставку Юлії Володимирівни, а про відставку всіх, хто так чи інакше асоціювався з владою. Очевидно, ставати на бік когось у цих дуелях було б абсолютно неправильно. Тому, коли ми говоримо про відставку, треба говорити про відставку уряду загалом і тих сил, які асоціюються з владою в Україні. Це перший момент. Другий – власне можна було б мені радіти з того, що відбулося, тому що я міг сказати: я попереджав, що так буде, але радості великої від усього цього я не відчуваю. Тому що згадую трибуну на Майдані і бачу, як поміж цими людьми пробігає чорна кішка. Що ж сталося такого, що, маючи одного ворога, ці люди об’єдналися проти противника, а маючи завдання поточної, повсякденної роботи, вони не знайшли спільної мови. І відповідь я знаходив дуже просту: це непрофесіоналізм багатьох, у тому числі і колишнього прем’єр-міністра, з точки зору розв’язання поточних проблем.
Якщо Юлія Володимирівна називає мене єзуїтом, то я оцінюю це, зважаючи на два фактори. Як історик, можу сказати, що у ХVI – XVII століттях за те, щоб навчатися в єзуїтському колегіумі, люди боролися. До речі, єзуїтський колегіум закінчив і Богдан Хмельницький. З іншого боку, можу сказати, що у нас дуже багато хто прилетів у політику на мітлі, і через те вони дозволяють собі влаштовувати там театральні сеанси замість того, щоб розв’язувати повсякденні проблеми, причому робити це мовчки.
– Ви свого часу попереджали, що Тимошенко не можна призначати прем’єр-міністром, чому ж тоді не наполягали і чому пішли потім працювати в уряд?
– Моїм завданням було висловити позицію, і я попередив про це багатьох своїх соратників, я про це говорив з президентом. Але рішення приймає президент, і він прийняв це рішення. Тому говорити про те, що я не наполіг на цьому – а що мені, треба було облитися бензином і спалити себе, якщо я не вбачав можливості, щоб Юлія Володимирівна була прем’єр-міністром? Але коли президент сказав: іди на цей човен і греби, то веслувати в інший бік, ніж вся команда, я просто не мав права. Це по-перше.
А по-друге, я не чинив так, як чинили мої колеги Олександр Зінченко і Микола Томенко. Якщо я бачив, що проблеми є, я йшов до президента, я йшов до прем’єр-міністра і казав: оця людина не справляється з обов’язками, а не виходив в ефір і не обгаджував всіх і вся, не розповідав, тим більше безпідставно... Якщо через десять днів виявиться, що це слово "корупція" дискредитоване нашими вищеназваними колегами, то я не знаю тоді, як вони будуть пояснювати, чому вони обрали таку позицію, чому вони оббрехали людей у владі, своїх колег, своїх соратників. Як вони у вічі будуть дивитися цим людям?
– Виправдовування – звичайно, справа невдячна, але Юлія Володимирівна в числі корупціонерів назвала і ваше прізвище. Які контраргументи ви можете все ж навести?
– Власне ця оцінка віднесена до тих параметрів, про які я говорив у лютому.
Говорити – це не мішки тягати. А тим більше – звинувачувати людей. Ви знаєте, ось ми дуже часто говоримо про те, що у нас багато кримінальних справ не доведено до завершення. Мені здається, що це від того, що ми несерйозно використовуємо слова і не надаємо їм справжнього значення. Тому що слово "корупціонер" має відповідний зміст. Перед тим, як відкрити рота, треба мати матеріал. Гадаю, ця історія буде мати дуже неприємний розвиток для Юлії Володимирівни, тому що через певний час доведеться вибачатися перед тими людьми, прізвища яких було названо. Знаєте, в цій ситуації можна діяти по-різному, можна звернутися до суду з позовом на декілька копійок, щоби було соромно всім, а можна просто не звертати увагу.
Тому в цій ситуації можу сказати, що не належав, не належу і не буду ніколи належати до тих, кого іменують корупціонерами, тому що моє ім’я для мене дорожче.
– Як зараз НСНУ будуватиме свої стосунки із БЮТ, враховуючи те, що Юлія Володимирівна заявила, що буде йти паралельним шляхом?
– Якщо розкрити тезу Юлії Володимирівни, то мені здається, що це "паралельно назустріч один одному". Мені здається, що це не пліч-о-пліч, а це паралельно на дуелі. Знаєте, коли два вершники роз’їжджаються, тримаючи списи в руках. Не знаю, чому Юлія Володимирівна боїться слова "опозиція" – якщо опозиція, то її треба так і називати.
Що ж до нашої позиції, то можу сказати, що мені абсолютно все одно, наскільки боляче мені буде докучати Юлія Володимирівна. Я живу в Україні, я український політик сьогодні – український урядовець. І я змушений працювати з Юлією Володимирівною, з Петром Миколайовичем Симоненком, з Олександром Олександровичем Морозом, як би вони мене не критикували і таке інше. Чому? Тому що влада чи опозиція – це влада і опозиція України, це українська держава і це українські громадяни. Гадаю, можливість спільної праці ще далеко не вичерпана, тому що півроку ще треба прожити, і треба розуміти, що ми несемо відповідальність перед 48-мільйонним народом. І робити його заручником стосунків у владі, тим більше всіх оцих заяв, які нагадують "театр юного актора"... Гадаю, вони закінчаться катастрофою для тих політиків, якщо вони не усвідомлять власне те, про що я кажу. Ми живемо в одній країні, і ніхто ще нікому не давав права приватизовувати те, що було на Майдані.
Повернутися назад