Коментар тижня від Василя КОЖЕЛЯНКА

Позаяк учора розпочалося літо (астрономічне, мається на увазі, яке триває з 22 червня – дня літнього сонцестояння – до 23 вересня – дня осіннього рівнодення), то це не може не позначитися на особливостях перебігу політичного процесу в Україні. Щоправда, останнє слово треба розуміти суто умовно, бо за традицією, яка склалася за часи незалежності, географічно літня українська велика політика здебільшого переноситься за межі України – десь на екзотичні острови, узбережжя теплих морів.

Минулого тижня головною інформаційною подією в Україні стало виїзне засідання давоського Всесвітнього економічного форуму, доречно назване "міні-Давосом", де ключове слово міні. За підсумками роботи форуму зарубіжні його учасники виробили побажання владі України у формі "десяти кроків назустріч економічному зростанню". З-поміж них впадає в око таке: хай би депутати Верховної Ради ще на цій сесії ухвалили пакет законів, спрямованих на забезпечення якнайшвидшого вступу України до Світової організації торгівлі, – навіть за рахунок своїх літніх вакацій. На святе зазіхають – відпочинок нардепів.

Ніхто нічого не каже, хай відпочивають з Богом, але як бути з економічним зростанням? Зі вступом до СОТ? З набуттям статусу країни з ринковою економікою? З просуванням до Європейського союзу… чи все-таки до Єдиного економічного простору? Хай не зовсім ясно куди – до ЄС чи до ЄЕП (а може і туди, і туди, як це вже було за колишнього антинародного режиму?), але сунутися треба. Бо цього літа має розпочатися новий етап економічної політики української влади. Суть його, якщо коротко, можна вивести з виступу Президента Ющенка на нараді з головами обласних державних адміністрацій: якщо у першому півріччі ми (вони) гроші витрачали, виконуючи обіцяні на виборах соціальні програми, то тепер настав час гроші заробляти. А як Україна може заробляти, якщо вона не має нафти, як Саудівська Аравія, газу, як Туркменістан? Правильно, лише розвитком власного високотехнологічного виробництва, якісних послуг… Тобто всього того, що називається системним економічним зростанням у сучасному розумінні. А це, як стверджують економісти, вже не тонни видобутого вугілля, виплавлених чавуну і сталі – це ріст продуктивності праці і ріст капіталовкладень у модернізацію основних виробничих фондів, простіше – постійне вкладення грошей у економіку. Або, як тепер кажуть, залучення інвестицій. Інвестор тепер пішов обережний, полохливий. Він не любить ризикувати, а натомість хоче гарантій від держави, в економіку якої таки зважується вкласти свої гроші з метою як-не-як отримати прибуток. Крім того, інвестор – це істота-тугодум. Наприклад, щодо України інвестор не може збагнути, куди ми вступаємо: в ЄС чи в ЄЕП, і що нова влада збирається в країні будувати – лібералізм чи комунізм.

Дати відповідь цьому недовірливому інвестору і буде, мабуть, завданням українській владі на літо.