«Українська лайка розряджає, а російська – вбиває»

21 лютого весь світ відзначав Міжнародний день рідної мови. Про проблеми української мови розповідає Ірина ФАРІОН, доцент кафедри української мови і прикладної лінгвістики Національного університету "Львівська політехніка", кандидат філологічних наук, лауреат премії ім. Олекси Гірника.
Вісім років тому ця тендітна жінка організувала у Львові акцію – виставку студентських плакатів на захист української мови, яка нині має статус всеукраїнської.
"До держави я маю претензії, а країну люблю"
– Пані Ірино, ви писали відкритий лист Президентові, в якому йшлося про захист української мови.
– Це була реакція на проект Указу "Про захист прав громадян на використання російської мови та мов інших національностей в Україні". Тобто, це означало, що російська мова повинна була вільно функціонувати в державі поряд з українською. Кучма фактично зробив це давно, а Ющенко намагався оформити це юридично. Коли зі Львова до Донецька вирушила автоколона "Поезд дружбы", я вила від душевного болю, а мене тримали і казали: "Мовчи, так треба". Ні, так не треба! Це мав бути "Потяг єднання". Я хочу створити нашим людям умови, за яких вони би відчули себе самодостатніми і сильними українцями. З "Поездом дружбы" ми їх не створимо, лише – з "Потягом єднання". Тому мій відкритий лист Президентові був вибухом. Я не дарую, коли мені наступають на ногу чи зв’язують руки. Я апелювала до Президента, нагадуючи про присягу на Пересопницькому Євангелії. Про присягу на Острозькій Біблії не кажу нічого. Не випадково, бо Острозька Біблія написана старослов’янською мовою. Ми її всі шануємо як мову церкви, але це мова церкви, а є ще мова серця. Це так, як є держава і є країна. До держави я маю претензії, а країну люблю!
– Чи була якась реакція з боку Президента?
– Неймовірна! До Інституту української мови із Секретаріату Президента, який очолював О. Зінченко, надійшов мій лист. Тоді були й закиди: "Що ви собі дозволяєте? Такі листи писати Президенту!" Потім із Секретаріату зателефонували і сказали: "Не зовсім це добре з вашого боку..." Такою була реакція на лист. Хоча він таки свою справу зробив. Мої студенти зібрали понад 5 000 підписів під тим листом, організували акцію протесту у Львові. І ще одне: той указ таки не підписали...
"Ми стаємо самими собою не завдяки чомусь, а всупереч"
– Галасу наробила організована вами виставка студентських плакатів на захист української мови у Львові...
– Цій виставці вже вісім років. Народилася вона з протесту. Та й взагалі, ми стаємо самими собою не завдяки чомусь, а всупереч. Почалося все з того, що я їхала у маршрутці, а там звучала попса на зразок: "Убілі негра, замачілі", що мене дуже розізлило. Ось я "влетіла" в аудиторію і запитала своїх студентів, чи любо їм це слухати. Вони сказали: "Ні". Вирішили протестувати. Вони намалювали свій протест. Зараз маємо понад 600 плакатів.
Минулого року конкурс набув статусу всеукраїнського, і ми експонували роботи з усієї України у Києві. Плануємо проводити цю виставку як пересувну.
– Через цю виставку у вас були проблеми з Російським молодіжним братством Львова.
– Так, було. Вони подали на мене скаргу до Галицького районного відділу міліції, мовляв, розпалюю міжнаціональну ворожнечу, бо на одному з плакатів було написано: "Не знаєш, не розумієш, не шануєш" і зображено вагончик зі стрілочкою у бік Росії. Ми той плакат видали тридцятитисячним тиражем. І тепер це товариство обминає мене десятою дорогою, а наші студенти видають на поверхню щоразу нові образи на захист самих себе.
– Які, на вашу думку як філолога, зараз найбільші проблеми української мови?
– Найбільша проблема полягає в тому, що молоді люди не читають художніх творів, які для пізнання мови – як криниця чистої води. Інформаційний простір завойований комп’ютером і телевізором. Неволодіння мовою виявляється в неусвідомленні того, що мова – це краса, це естетика, яку треба черпати з художніх текстів, особливо сучасної української літератури. Вона до такої міри багата, що просто дах зриває!
"Це дуже гарно! Щоби тебе качка копнула"
– Яким повинен бути сучасний український правопис і чи повернення до довоєнного не заважатиме розвитку мови?
– Я написала про це книжку "Правопис – корсет мови? Український правопис як культурно-політичний вибір". Я – прихильниця повернення правопису 1929 року хоча би тому, що ми повернули собі прапор, незалежність, не повернули лише найважливішого духовного атрибуту – мовної конституції. Сучасна українська мова існує у радянській версії сталінського правопису. Ми повинні поступово реформувати український правопис. А заважати розвиткові мови це не буде, лише звільнятиме.
– Яке місце повинно відводитися російській мові?
– У межах 17 відсотків.
– Ви вважаєте себе крайньою правою, а яке поняття вкладаєте у слово "націоналіст"?
– Поняття політичної любові. Націоналіст – це той, хто чітко визначає кордони.
Нація – це політична форма кровної і духовної спільноти з
мовною основою.
– Повертаючись до теми мови, хочу спитати: а ось українська лайка, яка вона?
– О, це дуже гарно! Щоб тебе качка копнула. Щоб тобі пір’ячко в роті виросло. Щоби тебе підкинуло і гепнуло. Щоби тобі добре було. Щоб тебе шлях трафив, не дай Боже. Тобто українська лайка розряджає.А російська лайка вбиває. І у цьому полягає наша ментальна відмінність.
– Мовне питання у передвиборчих перегонах – необхідність чи боротьба за електорат?
– І те, і друге. Це означає, що ця проблема у суспільстві дуже гостра і її треба розв’язувати, бо мова є найбільшою силою.