Від голодної смерті врятувала музика

ип Ельгісер – 76-річний піаніст, якого знають далеко за межами рідного міста. Він лауреат першого конкурсу піаністів
ім. Лисенка 1962 року, заслужений діяч мистецтв, член Спілки композиторів України і нарешті – єдиний в Україні володар золотої медалі ЮНЕСКО "Золоте ім’я світової культури". Ельгісер грає напам’ять безліч класичних творів, виступає в Австрії, Швейцарії, на Мальті. Його ім’я занесено на місцеву "Алею зірок", до книги "500 особистостей України". Музика для Ельгісера – все! Колись вона допомогла йому не тільки заробляти на існування, але й врятувала від смерті.
Замість іграшок – рояль
… Сім’я Ельгісерів жила у Садгорі, у ті часи компактно заселеній євреями. І хоча батьки Йосипа були звичайними робітниками, у домі завжди було багато книг і рояль. На ньому вчилася грати старша сестра Клара. Коли до неї приходила вчителька, її п’ятирічний братик покидав усе і тихенько, у куточку кімнати, уважно слухав урок. Наступного дня, коли нікого не було вдома, Йосип сідав за рояль і починав грати – те, чого вчора навчали Клару. Потім сестра дивувалася, коли брат вивчив ноти і казала, що грає він краще, аніж вона.
А в шість років Йосип уже давав свій перший сольний концерт у Садгірському Будинку кіно – грав "Сонату" Моцарта і "Пісню без слів" Мендельсона. У першому ряду гордо сиділи тато Мойсей і мама Ернестина.
Але хлопчик був ерудитом не тільки в музиці. Він дуже рано навчився читати німецькою мовою (нею розмовляли Ельгісери). Не маючи і десяти років, прочитав німецькою "Війну і мир" та "Тихий Дон". Освоїв готичний шрифт, який знає дотепер. Коли маленький вундеркінд пішов до першого класу румунської школи, вивчив ще одну мову: адже в школі було дозволено розмовляти тільки румунською. А ось до п’ятого класу Йосип пішов уже в радянську школу і почав вчити ще й українську та російську мови.
Минав 1941 рік – найстрашніший не тільки для Ельгісерів. У Садгорі почали масово розстрілювати євреїв. Але цю сім’ю лихо обминуло. Та усім тутешнім жителям було наказано зібрати все найнеобхідніше і готуватися в дорогу. Майже тисячу євреїв вели в концтабір у село Мар’янівка Вінницької області. Однією із центральних трас їхали колони німецьких машин. 11-літній Йосип здалеку почув, як на одній з них духовий оркестр грав "Весільний марш Мендельсона". Коли зрівнялися, він сміливо запитав німців:
– Навіщо ви граєте Мендельсона, це ж єврейський композитор? Грайте краще траурний марш із "Персня Нібелунгів" Вагнера. Адже музику Вагнера дуже любить Гітлер.
Капельмейстер був приголомшений:
– А ти добре розумієшся на музиці, хлопче. Курте, дай йому хліба!
Дві буханки чорного хліба врятували тоді Ельгісерів від голодної смерті.
Нарешті дійшли до концтабору – стара конюшня без вікон і дверей, а надворі вже була осінь. Люди знемагали від голоду і холоду. І ось в концтабір приїхала німецька "зондергрупа", аби "розсортувати" євреїв і відвезти непрацездатних на розстріл. Людей вишикували в ряд, і есесівець командував: "Nach rechts" (праворуч, тобто на смерть) і "Nach links!" (ліворуч, з правом на життя). Коли дійшла черга до Ельгісерів, німець побачив у руках Йосипа книгу:
– Що це?
– "Афоризми Бетховена".
Офіцер узяв її:
– Ти знаєш готичний шрифт? А що ти ще вмієш робити?
– Малювати картини і грати на роялі.
– Візьми свою книгу і читай далі. Ти повинен жити, хлопчику! Йди ліворуч.
Солдати платили юному піаністові грошима
У концтаборі Йосипові довелося заробляти на їжу і для себе, і для мами із сестрою. Але оскільки просто так він у житті нічого не брав, то малював для місцевих жителів ікони.
Навесні людей перевели в місто Копайгород у гетто. 1944 року в наступ йшли вже радянські війська, тому євреїв особливо ніхто не охороняв. Якось Йосип зайшов до комендатури і побачив там рояль. Як він хотів зіграти на ньому! Навколо нікого не було, хлопчик відчинив вікно, і залунала музика. 11-літній музикант грав довоєнні радянські пісні. До вечора тут зібралося вже багато солдатів, щоби послухати концерт, і кожен чимось платив.
До Садгори із майже тисячі євреїв повернулися тільки дванадцять. Ельгісери вціліли всі. На них чекав порожній дім, у якому не залишилося навіть старого рояля. Але жити якось треба було. Йосип згадав про Будинок кіно, у якому колись грав маленьким хлопчиком. Тут нічого не змінилося, а головне – на сцені стояв його улюблений музичний інструмент. Почав грати. Потихеньку сюди підтягувалися чеські солдати,
котрі зупинилися у Садгорі. Почали замовляти то Штрауса, то Кальмана… Платили піаністові грошима. Наступного дня Йосип зміг купити для дому все необхідне.
Заради музики покинув хірургію
Після школи був Чернівецький медичний інститут. Тут Йосип зустрів і свою дружину Тетяну. І по закінченні вузу молодих лікарів Ельгісерів (він був хірургом) направили працювати до сільської лікарні в Хотинський район. Паралельно із навчанням у медінституті Ельгісер за два роки закінчив і музичне училище. У селі піаніст створив свій хор, з яким одного разу поїхав на олімпіаду до Києва. Цей випадок змінив його долю. Під час виступу колективу Йосип Мойсейович також зіграв на роялі. А потім за кулісами голова журі, професор музики сказав Ельгісеру: "Вам треба вступати до консерваторії". До консерваторії він, звичайно ж, вступив, а ось на лікарській практиці довелося поставити крапку.
Спочатку Ельгісер працював піаністом у Чернівецькій філармонії. А з 1960 року і донині – викладає фортепіано в музучилищі. Ще під час навчання в консерваторії, 1963 року, з Йосипом Мойсейовичем стався цікавий випадок. У Києві виступав Мстислав Ростропович. Друге відділення він мав грати концерт із фортепіано. Але концертмейстер захворів, і маестро сказав, що програма відміняється. "А, може, хтось із залу зможе допомогти мені", – звернувся він до глядачів. Друзі буквально виштовхали Ельгісера на сцену. Добре, що він відмінно читав нотний текст. Маловідомий піаніст із Чернівців акомпанував Ростроповичу все друге відділення! Через багато років, 1993-го, донька Ельгісера Вікторія Тучинська, яка працює у Москві дизайнером інтер’єрів, виставляла у Санкт-Петербурзі свої роботи. А поруч була книжкова виставка, де вона купила "Мемуари Ростроповича". І тут Вікторія побачила, що по залу ходить сам віолончеліст із Галиною Вишневською. Вона відразу підбігла до нього за автографом. Ростропович запитав, звідкіля вона.
– З Чернівців? О, там живе один піаніст, який колись дуже здивував мене своєю грою на фортепіано. Якщо знаєте його, передайте мої вітання. Я не пам’ятаю його прізвища. Але це ж треба бути таким нахабним, щоби насмілитися акомпанувати самому Ростроповичу! Та ще й без репетиції!
Вікторія зізналася, що це був її батько.
Диски допоміг видати один із директорів "Газпрому"
За своє життя Йосип Мойсейович пережив багато цікавих подій. І одна з них – присудження йому золотої медалі ЮНЕСКО. Коли на чернівецький концерт Ельгісера потрапили професори музики з Будапешта і Єрусалима, вони порадили піаністу вислати свої документи у представництво ЮНЕСКО в Росії: "Адже ви граєте історичні концерти – те, що зараз майже ніхто не робить!". А за півтора року Ельгісер давав двадцять таких концертів, а це значить, що зіграв напам’ять 442 твори 29-ти композиторів.
У квітні 1999 року Йосипа Ельгісера викликали до Москви на атестацію. На присудження золотої медалі ЮНЕСКО "Золоте ім’я світової культури" від СНД претендувало сім осіб – художник, скульптор, архітектор, археолог, лінгвіст, відома балерина Майя Плісецька і маловідомий піаніст Йосип Ельгісер.
І ось через два місяці у чернівецькій квартирі Йосипа Мойсейовича пролунав телефонний дзвінок із Брюсселя: "Вам присуджено золоту медаль. Чекайте, коли ми викличемо на вручення. А для цього готуйте чорний фрак і запонки з червоним рубіном". З’ясувалося, перемогли тільки двоє – піаніст Ельгісер і балерина Плісецька. Поряд їх внесено й до "Золотої книги ЮНЕСКО" у Женеві.
На офіційній церемонії вручення медалі Ельгісер не зміг бути – замість нього до Брюсселя поїхала донька. Нагородження відбувалося в Королівській опері, а медаль вручав бельгійський король. Представники СНД вперше отримували таку високу нагороду. Коли дійшла черга до чернівецького піаніста, король запитав його доньку, де живе батько і чому не приїхав. І додав:
– Передайте йому, що й у маленьких містах живуть великі люди.
А минулий рік пам’ятний для Йосипа Мойсейовича тим, що він записав на 15-ти дисках антологію фортепіанної музики – від Баха до Прокоф’єва.
– Їх мені фінансово допоміг видати один з директорів російської компанії "Газпром", – розповідає Йосип Мойсейович. – Його дружина – музикант, і коли я грав у Москві, він підійшов до мене і запитав: "Що я можу для вас зробити?". "Допоможіть видати хоча би два диски фортепіанної музики", – кажу йому. "Та, скільки завгодно!"