Ворожбити часто ходять на кладовище

Коли чотири роки тому Анжелі Ніколаєвій запропонували піти працювати в історико-культурний заповідник "Кладовище на вулиці Зеленій", вона не погоджувалася три місяці, не уявляла, що буде там робити. А потім так склалося, що влаштувалася на роботу 1 квітня – на День сміху.
Першого робочого дня загубилася серед секторів
Свій перший робочий день майстра кладовища Анжела Ніколаєва пам’ятає і досі, коли, шукаючи працівників, які прибирали тут, просто загубилася серед секторів. Вже через місяць знала територію двох кладовищ напам’ять. Майстер кладовища – справжня чоловіча робота, переконана пані Анжела, бо спілкуватися доводиться з різним контингентом.
– Серед перших моїх спогадів про роботу – зустріч на єврейському кладовищі із чоловіком, який кидав у мене каміння і кричав, що, коли зайду туди, він уб’є мене. Я викликала міліцію, а він продовжував погрожувати. Я тоді не на жарт злякалася, а вже зараз знаю майже всіх дивакуватих людей на кладовищі, – розповідає Анжела Іванівна.
Через півтора року роботи майстром жінка стала директором. Каже, що для неї історико-культурний заповідник "Кладовище на вулиці Зеленій" – як музей, бо дізнатися тут можна багато цікавого.
– На новому кладовищі я би працювати не змогла, а сюди я приходжу, як до музею, – каже пані Анжела. – Щоразу, розчищаючи територію кладовища від зарослів, знаходимо якесь нове прізвище, нові дані про чернівчан, щось реставруємо. А коли віднаходимо якийсь пам’ятник – це ще більше зацікавлює. За час моєї роботи, наприклад, знайшли пам’ятники архітектору, який проектував міську ратушу, також одному з бургомістрів, який працював ще до створення автономії міста.
На кладовищі учні прогулюють уроки
Окрім історії багатьох пам’ятників, Анжела Іванівна може розповісти і про людей, які відвідують кладовище.
– Найчастіше сюди приходять учні, які прогулюють заняття. Вони люблять збиратися на єврейському кладовищі на оглядовому майданчику, звідки добре видно місто.
Серед відвідувачів, звісно, є різні люди. Наприклад, знаю 90-річну жінку, яка приходить щотижня на кладовище, прибирає могили родичів, знайомих, сусідів. А є люди, які поховали родичів – і забули. Був такий випадок, що жінка поховала чоловіка, а через два місяці забула де.
Іноді звертаються до нас люди, які рік-два перебували за кордоном, за цей час забули, де могили родичів, і просять розшукати їх. Останнім часом дедалі частіше приїжджають на могили рідних емігранти з Польщі, Австрії, Канади, євреї з усього світу.
Буковинці люблять ворожити
У травні-квітні працівники кладовища стикаються з випадками, коли невідомі люди відкривають склепи.
– Таких випадків небагато, але стається це зазвичай навесні, коли кладовищем починають гуляти так звані представники сатанистів. Минулого року вночі напередодні Великодня зламали декілька старовинних хрестів, відреставровану скульптуру, повідкривали склепи. Як мені відомо, того року Великдень збігся з Вальпургієвою ніччю. А іноді через цікавість відкрити склеп можуть молоді люди. Без охорони ми не можемо запобігти цьому.
– Серед буковинців дуже розповсюджене ворожіння, – переконана Анжела Іванівна. – І багато людей, які ворожать, приходять робити це саме на кладовище. А ще на кладовище часто ходять люди несповна розуму. Ще коли працювала майстром, до нас прийшла жінка, яка почала зі сльозами на очах розповідати, нібито тут без її відома поховали дитину і вона не може знайти могилу. Ми почали шукати прізвище у записах, а коли жінка сказала, що могилу потрібно розкопати, бо дитину поховали живою, все зрозуміли. Тепер ця жінка приходить два-три рази на рік з якоюсь новою історією.
Циганському баронові
у могилу кинули мобілку
Поховані на кладовищі на вулиці Зеленій й представники циганської національності. Традиції циганського поховання зовсім інакші, ніж християнські.
– Коли ховали циганського барона, після того, як викопали яму, зробили у ній кладку з цегли, це все облицювали плиткою, зробили ніші для спиртних напоїв. Цигани кладуть у гріб гроші, одяг, навіть мобільний телефон не забули. А ще поховано на кладовищі циганську баронесу. Я не працювала тоді, коли її ховали, але, кажуть, у могилу кидали і гривні, і долари.
Про кладовище читають в Інтернеті
Декілька місяців тому кладовище на вулиці Зеленій з’явилося навіть в Інтернеті на власному сайті. В Україні це був перший подібний проект. Дехто жартував, що тепер через Інтернет можна навіть місця на кладовищі замовити. Анжела Іванівна таку інформацію заперечує – сайт створили, щоби про історико-культурний заповідник змогли дізнатися за кордоном.
– Довго мріяли про сайт, ідею цю втілювали понад рік – зробимо одну сторінку і відкладемо. А потім все організували за один вечір, – розповідає Анжела Іванівна. – На сайті хочемо показати життя кладовища, подавати цікаві історії про відомих людей. Також сайт розрахований на людей, які виїхали з Буковини, щоби вони могли вільно отримати інформацію про могили родичів.
Не обходиться на кладовищі і без проблем. Доводиться викорчовувати щороку до 20 старих дерев, які пошкоджують пам’ятники. Не вистачає робочих рук. Зараз 35 гектарів двох кладовищ обслуговує лише восьмеро людей. А ще сподіваються, що колись тут з’явиться необхідна охорона й огорожа. І якщо огорожу міська влада обіцяє, то про належну охорону кладовища поки що не йдеться.